Дистанційне навчання 8 клас.

8-А -середа, четвер, 20.05 та 21.05

8-Б - понеділок, четвер,  18.05 та 21.05.

Тема:"Особливості природних умов і ресурсів, населення Дніпропетровської області"

Геологічні умови території

За геологічними умовами Дніпропетровська область поділяється на два субрегіони: Український кристалічний щит (65% площі області) та Дніпровсько-Донецька западина (решта 35%).

Український щит займає правобережну частину Дніпропетровщини та південь лівобережної частини. Кристалічний фундамент залягає на глибині від 0 до кількох десятків метрів під денною поверхнею. В межах області представлені його наступні мегаблоки: Кіровоградський на крайньому заході, Придніпровський у центрі та Приазовський на південному сході. Ці блоки розбиті глибинними розломами. Антиклінальні структури щита поділяються на лінійні та куполоподібні з переважним поширенням метасоматичних гранітоїдів, що виникли в умовах амфіболітової і гранулітової фацій регіонального метаморфізму, а також пізньоорогенних мікроклінних гранітів.

Дніпровсько-Донецька западина представлена своїм південним бортом і відділена від щита глибинними розломами. Кристалічні породи занурюються тут на глибину від 100 до 1500 м.

Геологічні відклади мають специфічний характер у кожній з зазначених тектонічних областей, зважаючи на відмінності у геологічній історії розвитку. Український щит вкритий незначним шаром осадових порід палеогену – неогену, представлених вапняками, пісками, глинами, алевритами, залізистими кварцитами тощо. Корінні магматичні породи архею - протерозою – гнейси, граніти, кварцити, діорити тощо відслонюються у долинах річок.

На схилі щита наявне потужніше нашарування осадових порід, але на поверхню виходять неогенові міоценові та пліоценові відклади – глини, алеврити, піски.

Антропогенові відклади представлені плейстоценовими делювіальними суглинками та лесами. У долині Дніпра їх змінюють еоценові еолово-делювіальні та елювіальні відклади, а безпосередньо на терасах Дніпра та його приток залягають алювіальні піски плейстоценового віку.

Область знаходиться у зоні низької сейсмічної активності, сила землетрусів зазвичай не перевищує 2,0 – 2,5 бали.

Отже, позитивом геологічної будови є сейсмостійкість тектонічної основи, міцність підстилаючих антропогенних порід та кристалічного фундаменту, наявність передумов щодо залягання різноманітних рудних корисних копалин. Негативом є розташування в межах області системи глибинних розломів, які можуть загрожувати техногенній безпеці екологічно небезпечних підприємств, а також підвищений рівень природного радіаційного фону внаслідок впливу магматичних порід.

Характеристика рельєфу

Дніпропетровська область характеризується рівнинним рельєфом. Відразу помітні відмінності характером рельєфу між правим та лівим берегом Дніпра, обумовлені різною геологічною будовою. Правобережжя зайняте Придніпровською височиною із середніми висотами 100 – 150 м. над рівнем моря та максимальною відміткою всієї Дніпропетровської області 192 м. у Солонському районі. Це височинна лесова слабкохвиляста рівнина з розвиненою яружно-балковою мережею. На півдні вона переходить у пластову денудаційно-акумулятивну слабкорозчленовану Причорноморську низовину з відмітками 50 – 75 м.

Лівобережжя Дніпра представлене Придніпровською низовиною. Це лесова слабкорозчленована денудативно-акумулятивна рівнина, яку перетинають знижені долини річок Орелі та Самари. Нижче Дніпропетровська за Дніпром низовина отримує сильнорозчленований підвищений характер через залягання порід Українського щита. Найвища позначка цієї території – 187 м. на північному сході області.

Долина Дніпра має абсолютні висоти 75 – 48 м. Остання величина є нийнижчою позначкою Дніпропетровщини – це уріз води на межі з Запорізькою областю. До міста Дніпропетровська долина має виражені риси впливу льодовика, нижче вона звужується, крутизна схилів зростає. Під водами Дніпровського водосховища існують нині затоплені дніпровські пороги. 

На Дніпропетровщині поширені різноманітні несприятливі фізико-географічні процеси. Найбільшого поширення отримала водна ерозія грунтів, особливо на територіях з пересіченим рельєфом (лінійна ерозія); на Лівобережжі Дніпра превалює площинна ерозія. Повсюдний характер мають процеси просідання лесових порід. На височинах інтенсивною є вітрова ерозія грунтів. У межах долини Дніпра існують зсувонебезпечні ділянки, а у басейні Орелі – території з ризиком підтоплення. В цілому територія області за невеликими виключеннями сприятлива для господарської діяльності людини.

Клімат та агро-кліматичні характеристики

Клімат Дніпропетровської області помірно-континентальний. Середньорічний розподіл температур в області має практично широтний напрямок. Зимові ізотерми змінюються з півночі на південь від -6,2о до -4,0оС, літні від 20,5оС до 22,0оС. Абсолютний максимум температури області зафіксовано на рівні 41оС; мінімуми складає -38оС. Частота переходу температур на поверхні грунту через 0оС досягає 10 – 15 разів на рік.

Величини сумарної сонячної радіації змінюються з півночі на південь від 4200 до 4400 МДж/м2, радіаційний баланс – від 1800 до 1950 МДж/м2, тривалість сонячного сяйва – від 2050 до 2150 годин на рік, сума активних температур вище 10оС – від 2700 до 3400. Тривалість безморозного періоду (періоду вегетації) в середньому 185 днів на рік. Показник атмосферного тиску взимку становить біля 1021 гПа, влітку знижується до 1012-1013 гПа.

Середньорічна кількість опадів досягає максимуму на північному сході  області (550 мм.), зменшується у південно-західному напрямку до 450-500 мм. Найвологіший місяць – липень, найсухіший – березень. Влітку кількість опадів становить 80% річної суми, взимку опади у вигляді снігу більше випадають на сході регіону, ніж на заході. Відносна вологість повітря у липні зменшується у південно-східному напрямку від 66% до 62%, у січні становить 84-81%. У літній період дмуть переважно західні та північно-західні вітри, взимку – східні та північно-східні. Для долини Дніпра характерна долинна циркуляція, підсилена бризовою циркуляцією на берегах водосховищ.

Серед інших погодних явищ трапляються тумани (від 50 днів на рік на височинах до 70 днів у знижених ділянках),  хуртовини (10 – 20 днів), грози (до 25 - 30 днів) та град (4-5 днів). Для області характерні посушливі періоди навесні та у першій половині літа, підсилені сухими вітрами – суховіями.

Відповідно до схеми агрокліматичного районування України, Дніпропетровська область знаходиться в межах посушливої, дуже теплої зони. Кліматичні умови сприятливі для вирощування зернових, а саме озимої пшениці, ячменю, ярого ячменю, кукурудзи, проса, рису, зернобобових, також цукрових буряків, соняшнику, баштанних культур, овочівництва, м’ясо-молочного скотарства, свинарства тощо.

Погодно-кліматичні умови Дніпропетровщини сприяють як для розвитку сільського господарства, спорудження промислових об’єктів.

Гідрографія і водні ресурси

Дніпропетровська область повністю розташована в межах басейну Дніпра. Середня густота річкової мережі становить – 0,27 км/км2, забезпеченість водними ресурсами – 460 тис.м3 на км2 площі, проте ресурси місцевого стоку складають лише 20 тис.м3/км2.

Довжина Дніпра в межах області складає 240 км. Річка представлена двома відокремленими ділянками течії, розмежованими територією Запорізької області. Він протікає по асиметричній долині з спадистими правим бортом та пологим лівим. Стік Дніпра є транзитним: середній багаторічний стік на вході в область становить 1690 м3/с, на виході з області 1730 м3/с. Стік річки зарегульований каскадом Дніпровських водосховищ, а в межах Дніпропетровщини присутні три з них – південна частина Дніпродзержинського та північна частина Дніпровського, а також є вихід до Каховського водосховища. Між Дніпродзержинськом та Дніпропетровськом збереглась невелика 25 км. ділянка природного русла Дніпра.

Води Дніпра активно використовуються для потреб населення (водозабезпечення Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Новомосковська, також Кривого Рога через канал Дніпро-Кривий Ріг) та промисловості, передусім чорної металургії, електроенергетики, хімії та нафтохімії, подекуди для зрошення сільськогосподарських земель. На північному сході області дніпровська вода перекидається до Сіверського Дінця каналом Дніпро-Донбас.

В межах регіону Дніпро приймає числені, але маловодні притоки. Серед них праві – Томаківка, Солона, Базавлук, Кам’янка, та ліві – Оріль, Самара. Лише Самара має значне водогосподарське значення. Довжина річки 320 км., витрати води у гирлі 25 м3/с. Приймає власні значні притоки – Тернівку та Вовчу. При впадінні у Дніпро в у міській смузі Дніпропетровська Самара утворює широкий естуарій-озеро. Вода Самари використовується для забезпечення потреб сходу області, зокрема Новомосковська, Павлограда, Тернівки, Петропавлівки.

Річки Дніпропетровської області відзначаються значним рівнем забруднення. Для вод Дніпра та Самари характерний високий вміст (з перевищенням ГДК) сульфатів, сульфітів, окисів заліза та важких металів внаслідок інтенсивних промислових скидів. Малі річки регіону більш забруднені сільськогосподарськими стоками, як наслідок підвищена частка йонів амонію та нітратів.

Область належить до водозабезпечених, однак такий стан досягається за рахунок транзитного потоку вод Дніпра. Локальних водних ресурсів недостатньо. Тому в майбутньому область може зазнавати вододефіциту, оскільки існуючі можливості збільшення водоспоживання практично вичерпані, оскільки збільшення обсягів забору води з Дніпра загрожує як екологічному стану річки, так і функціонуванню господарського комплексу місцевостей, розташованих нижче за течією.

Більша частина Дніпропетровської області розташована в межах гідрогеологічної провінції Українського щита, крайній північний схід – в межах Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну. Тому можливості видобутку підземних вод в регіоні обмежені. Однак існують перспективи знаходження нових запасів підземних вод у розломах Українського щита, які можуть бути використані, перш за все, для задоволення потреб населення у воді.

Грунтовий покрив

Грунтовий покрив Дніпропетровської області має зональний характер.

Північ регіону охоплена смугою чорноземів звичайних глибоких середньо- та малогумусних пилувато-середньосуглинкових або пилувато-важкосуглинкових. Далі на південь їх змінюють чорноземи звичайні пилувато-середньосуглинкові малогумусні на лесах з ділянками чорноземів звичайних середньогумусних. Крайній південний захід займають чорноземи звичайні неглибокі малогумусні та чорноземи південні малогумусні та слабкогумусовані на лесах.

Інтразональні типи грунтів зосереджені у долинах річок, зокрема найбільших – Дніпра та Самари. Вони представлені лучно-чорноземними поверхнево-солонцюватими грунтами в комплексі із солонцями, чорноземами солонцюватими на важких глинах, лучно-чорноземними грунтами в долині Дніпра, лучними солонцюватими грунтами вздовж заплав Дніпра, Орелі і Самари, дерновими переважно оглеєними піщаними та супіщаними грунтами на річкових алювіальних пісках.

Грунти області інтенсивно використовуються в сільському господарстві. Саме тому багато земель є виснаженими і потребують заходів відновлення та рекультивування. Рекультивації також доцільно піддавати землі із порушеним чи зруйнованим грунтовим покривом.

Мінеральні ресурси

Дніпропетровщина належить до найбагатших регіонів України за мінерально-ресурсним потенціалом.

Геологічна будова (розташування на Українському щиті) зумовила домінування  у структурі корисних копалин рудної та нерудної сировини. Так, у регіоні розташований найбільший залізорудний басейн України – Криворізький. Він об’єднує до 30 родовищ, найвагоміше значення за запасами мають Першотравневе та Інгулецьке рудні поля.

Серед інших руд металів у регіоні присутні марганцеві руди (Нікопольське родовище в межах Придніпровського марганцеворудного басейну), титанові (Малишівське), нікелеві (Девладівське), урану (Жовторіченське), золота (Сергіївське).

Серед нерудних корисних копалин присутні поклади каоліну, зокрема найбільше в Україні Просянівське, а також граніту (Кудашівське), допоміжної сировини для металургії – формувального піску (Васильківське), талько-магнезиту (Правдинське), вогнетривких глин (Девладівське).

Паливні корисні копалини представлені східною частиною Придніпровського буровугільного басейну. Родовища – Верхньодніпровське, Новоолександрівське та Синельниківське. Вугілля невисокої якості, але у деяких родовищах наближається за характеристиками до кам’яного. На крайній півночі регіону розташовані два газових родовища – Кременівське та Перещепинське.

Можна зробити висновок про те, що мінеральні ресурси є основою для розвитку господарства регіону, особливо виробництв чорної металургії, оскільки наявна як головна так і допоміжна сировина.

Лісові ресурси

Лісистість Дніпропетровської області 6%. За цим показником вона належить до лісодефіцитних. Сучасні лісові насадження є переважно штучними, і представлені лісопарками, лісополосами, насадженнями санітарних зон. Із природних лісових масивів збереглися лише соснові бори лівого берега Самари, заплавні ліси лівого берега Дніпра та байрачні ліси і чагарники. Вік насаджень молодий; лише 5% лісів належать до категорії стиглих та пристигаючих. У видовому складі домінують сосна та дуб.

Така ситуація не сприяє розвитку лісообробної галузі в регіоні, яка змушена використовувати довізну сировину. У Дніпропетровській області проводяться заходи щодо розширення лісів природоохоронно-рекреаційного значення, зокрема у числених лісових заказниках та Дніпровсько-Орільському природному заповіднику.

Загальний висновок

Дніпропетровська область належить до гарно забезпечених природними ресурсами. У структурі ПРП домінують мінеральні ресурси, зокрема ті, які являються сировиною для металургійного виробництва. Багаті земельні ресурси представлені родючими чорноземними грунтами, що виводить регіон у число найбільших виробників сільськогосподарської сировини на сході України. Дефіцит місцевих водних ресурсів компенсується транзитним потоком дніпровської води.

Частка лісових та природно-рекреаційних ресурсів є незначною, але ця непропорційність природно-ресурсного потенціалу компенсується потужністю компонентів, зазначених вище.

Територія області відзначається високою однорідністю щодо придатності до господарського освоєння, оскільки несприятливі фізико-географічні процеси мають, по-перше, невисоку інтенсивність, а по-друге, однорідність прояву по всій території області.

Зважаючи на це, можна прогнозувати подальше збереження за регіоном високоіндустріального статусу та розвиток нових виробництв. Проте антропогенний тиск на природу перевищує допустимі норми, тому індустрію регіону в перспективі очікує глибока модернізація та заміна як технологій, так і очисних споруд, що дозволить використовувати природні багатства більш ефективно.

Особливості населення.

Загальна кількість наявного населення Дніпропетровської області на 1 січня 2008 року становить 3398,4 тис.осіб, у тому числі міське населення — 2836,2 тис.осіб, сільське населення — 562,2 тис. осіб. Загальна кількість постійного населення становить 3395,1 тис. осіб.

(Джерело : http://www.dneprstat.gov.ua)

1962	1979	1989	1995	1998	2001	2004	2006	2008	2013
2901,0	3639,4	3881,2	3888,8	3758,7	3567,6	3502,9	3447,2	3398,4	3307,8
В період з 1962 по 2013 рік (тис. ос.)

За результатами перепису населення 2001 р., кількість чоловіків становила 1643,3 тис., або 46 %, жінок — 1924,3 тис., або 54 %. На території області проживають представники понад 130 національностей і народностей.

Національний склад області

Національність	Кількість (тис. осіб)	%	Національність	Кількість (тис. осіб)	%
Українці	2825,8	79,3 %	Татари	3,8	0,11 %
Росіяни	627,5	17,6 %	Німці	3,8	0,11 %
Білоруси	29,5	0,8 %	Грузини	2,8	0,08 %
Євреї	13,7	0,4 %	Болгари	2,3	0,06 %
Вірмени	10,6	0,3 %	Корейці	1,4	0,04 %
Азербайджанці	5,6	0,2 %	Узбеки	1,4	0,04 %
Молдовани	4,4	0,12 %	Греки	1,1	0,03 %
Цигани	4,1	0,11 %	Інші національності	15,6	0,4 %

Мовний склад населення

Українську мову вважають рідною 67 % населення області, російську визначили як рідну 32 % населення. 

Райони та міста обласного значення	українська	російська	білоруська	вірменська
Дніпропетровська область	67,0	31,9	0,2	0,2
Дніпро (міськрада)	46,5	52,5	0,1	0,2
Вільногірськ	81,4	18,3	0,3	0,0
Кам'янське (міськрада)	65,5	33,8	0,2	0,2
Жовті Води (міськрада)	77,1	20,9	0,1	0,1
Кривий Ріг (міськрада)	71,4	27,2	0,2	0,1
Марганець (міськрада)	72,2	26,7	0,2	0,5
Нікополь	56,0	42,7	0,1	0,1
Новомосковськ	80,9	18,5	0,1	0,1
Покров (міськрада)	67,7	31,7	0,2	0,1
Павлоград	59,2	39,8	0,1	0,1
Першотравенськ	40,2	58,9	0,2	0,1
Синельникове	78,0	20,2	0,1	0,1
Тернівка (міськрада)	21,2	78,0	0,1	0,0
Апостолівський район	86,6	12,6	0,4	0,1
Васильківський район	94,5	4,6	0,2	0,2
Верхньодніпровський район	90,0	9,2	0,2	0,1
Дніпровський район	80,7	18,3	0,2	0,1
Криворізький район	91,4	7,7	0,3	0,2
Криничанський район	94,0	4,7	0,4	0,3
Магдалинівський район	93,9	4,8	0,1	0,7
Межівський район	94,7	3,9	0,1	0,1
Нікопольський район	89,7	9,8	0,2	0,1
Новомосковський район	86,2	12,9	0,2	0,2
Павлоградський район	76,0	23,4	0,1	0,2
Петриківський район	95,5	4,0	0,1	0,2
Петропавлівський район	91,4	8,0	0,1	0,3
Покровський район	95,3	4,2	0,1	0,2
П'ятихатський район	92,3	6,3	0,2	0,4
Синельниківський район	90,0	8,8	0,2	0,2
Солонянський район	92,7	6,4	0,2	0,2
Софіївський район	94,6	4,3	0,3	0,1
Томаківський район	92,8	6,6	0,3	0,1
Царичанський район	95,4	3,9	0,1	0,2
Широківський район	92,5	6,4	0,6	0,1
Юр'ївський район	92,8	6,0	0,2	0,1

Найбільші населені пункти

Міські населені пункти з кількістю жителів понад 11,0 тисяч за даними Держкомстату

Дніпро ▬1 000 506 Першотравенськ ▼28 363 Кривий Ріг ▼629 695 Тернівка ▼28 298 Кам'янське ▼235 066 Вільногірськ ▼23 235 Нікополь ▼112 102 Підгородне ▼19 521 Павлоград ▼106 184 П'ятихатки ▬18 845 Новомосковськ ▼70 749 Верхньодніпровськ ▼16 364 Марганець ▼47 141 Апостолове ▼13 792 Жовті Води ▼44 766 Зеленодольськ ▼13 349 Покров ▼39 497 Слобожанське ▲13 221 Синельникове ▼30 724 Васильківка ▼11 738

1. Прочитайте  інформацію по даній темі.

2. Виписати в зошит коротку інформацію.

3. Пройти тест на сайті join.naurok.ua Код 4915577 до 25 травня.

8-А -середа, четвер, 13.05 та 14.05

8-Б - вівторок, четвер,  12.05 та 14.05.

Тема:"Географічне положення, адміністративно-територіальний устрій, історія формування і розвитку Дніпропетровської області"

Адміністративно-територіальний устрій

Адміністративний центр області — місто Дніпро.

У складі області:

районів — 22;

районів у містах — 18;

населених пунктів — 1501, в тому числі:

міського типу — 66, в тому числі:

міст — 20, в тому числі:

міст обласного значення — 13;

міст районного значення — 7;

селищ міського типу — 46;

сільського типу — 1435, в тому числі:

сіл — 1372;

селищ — 63.

У системі місцевого самоврядування:

районних рад — 22;

районних рад у містах — 18;

міських рад — 20;

селищних рад — 40;

сільських рад — 288.

Географічне положення

Протяжність області з півночі на південь — 130 км, із заходу на схід — 300 км. Межує на півночі з Полтавською і Харківською, на сході з Донецькою, на півдні із Запорізькою і Херсонською, на заході з Миколаївською і Кіровоградською областями. Приблизно навпіл область поділяється на північно-східну і південно-західну частини річкою Дніпро.

Історія формування і розвитку Дніпропетровської області

Заселення краю, як свідчать результати археологічних досліджень, розпочалося близько 100 тис. років тому. Уздовж берегів Дніпра і Самари (у межах Верхньодніпровського, Дніпровського, Солонянського, Павлоградського та Петропавлівського районів) існує близько 80 місць, де знайдені кременеві знаряддя праці, поселення епохи палеоліту.

Територія області густо заселяється в епоху бронзи (III — початок І тисячоліття до н. е.). У VIII столітті до н. е. в степові райони Дніпропетровщини зі сходу прийшли скіфські племена. У цей час виникають перші залізодобувні рудні Криворіжжя.

У подальшому придніпровські степи бачили багато войовничих народів, серед яких:

сармати

готи

гуни

авари

булгари

угорці (які переселялися до Паннонії)

хозари

печеніги

половці

У VI—VIII століттях на берегах Дніпра в межах області виникають перші оселі літописних слов'ян. У період Київської Русі (IX—XII століття н. е.) річкою Дніпро проходив один з головних торговельних маршрутів середньовічної Східної Європи «З варяг у греки», який поєднував Балтійські країни з Кримом та столицею Візантії — Константинополем. Також Дніпром йшли на візантійські прибережні міста і варязькі дружини з київськими князями на чолі. На теперішньому Монастирському острові у межах сучасного міста Дніпра згідно легенди з 880-х років існував візантійський монастир, де зупинялись правителі Русі Ольга та Володимир. Біля Дніпровських порогів печеніги вбили князя Святослава, який повертався з походу на Балкани. Також тут було місце збору загонів руських князів перед походом на схід, де згодом відбулася битва на річці Калка з полководцями Чингісхана в 1223 році.

Монголо-татарська навала 1239–1242 років спустошила і Придніпров'я. Ця територія стала місцем кочовищ азійських орд і надовго дістала назву «Дикого поля».

Поселення на Придніпров'ї за часів Запорозької Січі у 18 ст.

Нове заселення краю пов'язане з виникненням та розвитком козацтва, що сформувалося в XV–XVI століттях на цих землях, які стали кордоном між посталими Великим князівством Литовським та Кримським ханством. Територія Дніпропетровщини стала ядром земель Війська Запорозького. З восьми Запорозьких Січей п'ять були на території області. Дніпропетровці по праву пишаються тим, що саме тут виникла одна з перших у Європі демократичних республік, якою, по суті, була Запорозька Січ.

У 1775 році згідно з указом Катерини ІІ про ліквідацію Січі землі запорізьких козаків були примусово передані до складу Новоросійської та Азовської губерній Російської імперії, а самі козаки з 1792 року (після чергової російсько-турецької війни) переселені на Кубань, де повинні були знов виконувати роль буфера між внутрішніми областями імперії та войовничими кавказцями.

Завдяки політиці різноманітних пільг населення краю почало швидко зростати і в 1793 році вже налічувало 819 тис. осіб. У жовтні 1802 року була створена Катеринославська губернія, до складу якої увійшла і територія сучасної Дніпропетровської області. У другій половині XVIII і XIX столітті поступово зростає промисловість і торгівля. У 1825 році на Катеринославщині було 38 підприємств, у 1832 році — 54, в 1854 році — 120 і в 1860 — 288. Після реформи 1861 року губернія швидко перетворилася на центр промисловості Півдня країни. Кількість населення різко зросла. Якщо в 1884 році в губернії мешкало 1400 тис. осіб, то в 1901 році — 2800 тис. осіб.

Після відкриття Олександром Полем та початком промислового видобутку залізної руди біля Кривого Рогу прискорилось будівництво залізниць, нових підприємств добувної, обробної та металургійної галузей промисловості. На початку XX століття Катеринославська губернія займала перше місце в Україні щодо концентрації промисловості. На 1 січня 1900 року тут діяло 8 металургійних заводів-велетнів, збудованих переважно іноземцями.

У роки громадянської війни територія губернії неодноразово переходила з одних рук до інших, тут діяли:

більшовицькі загони (промисловий Катеринослав був одним із центрів комуністичного руху на півдні колишньої Російської імперії)

загони УНР

війська гетьмана Павла Скоропадського (1918)

німецькі та австрійські окупаційні війська (1918)

загони Нестора Махна

загони армії Денікіна (1919)

Після Громадянської війни почалося відновлення краю. При цьому раніше пропонувалося перейменувати місто Дніпропетровськ у Січеслав на честь Запорозької Січі, у 1919 році цю назву запропонувало Катеринославське українське учительське товариство.

У 1923–1925 роках у зв'язку з адміністративною реформою Катеринославська губернія була поділена на 7 округ, у тому числі Катеринославську, Павлоградську, Криворізьку. У 1926 році Катеринославський округ об'єднано з Павлоградським у Дніпропетровський. 27 лютого 1932 року на базі 5 округів була утворена Дніпропетровська область. Пізніше, в 1938 та 1939 роках, частина її території увійшла до складу новостворених Запорізької, Миколаївської та Кіровоградської областей, після чого область набула сучасних меж.

Домашнє завдання:

1. Зробити короткий конспект з інформації,яка викладена на блозі.

8-А -середа, четвер, 06.05 та 07.05

8-Б - понеділок, четвер,  04.05 та 07.05.

Тема:"Економічне активне населення. Зайнятість населення. Проблеми зайнятості населення "

Кількість і якість трудових ресурсів

    61 % сучасного населення світу, тобто близько 4,4 млрд осіб, складають світові трудові ресурси. В Україні загальна кількість трудових ресурсів становить близько 25 млн осіб, або 55 % населення країни. Цієї кількості цілком достатньо для функціонування господарства. Але різні частини України неоднаково забезпечені трудовими ресурсами.

 Економічно активне населення (ЕАН) – це частина трудових ресурсів, що забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.

      Отже, до складу економічно активного населення входять тільки ті особи, які займаються економічною діяльністю, тобто зайняті, або шукають роботу й готові приступити до неї – безробітні. Близько 50 % населення світу належать до економічно активного населення. У більшості розвинутих країн його частка коливається в межах 50–55 %. Враховуючи те, що люди пенсійного віку продовжують працювати, а деякі підлітки також задіяні у виробництві, та з урахуванням рекомендацій МОП економічну активність населення в Україні визначають щодо осіб обох статей віком від 15 до 70 років включно.

    Особи поза робочою силою – це люди, які не мають роботи і не шукають її, в тому числі люди, молодші працездатного віку. Цю групу вважають економічно неактивним населенням у конкретний період. В Україні економічно неактивним є більше ніж третина працездатного населення. 

Проблеми зайнятості населення в Україні

   

   Зайнятість – це економічна діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

    Вирізняють кілька видів зайнятості. Постійна зайнятість передбачає роботу, яка виконується на основі трудового договору, укладеного на невизначений термін. Якщо термін зайнятості обмежений, зайнятість може бути тимчасовою (на термін до двох місяців) та сезонною (яку через природні й кліматичні умови виконують не весь рік, а протягом певного періоду, але не довше шести місяців). Існує також випадкова зайнятість. Це робота, яка має одноразовий характер.

   За сферами господарства трудові ресурси розподіляються нерівномірно в різних за рівнем розвитку типах країн. Але в цілому в сучасному світі зростає кількість осіб, які працюють у сфері послуг, і скорочується – у виробничій сфері. Так, у розвинутих країнах частка зайнятих у невиробничій сфері (наука, освіта, медицина, культура, торгово-фінансова діяльність тощо) становить до 60–80 %. У промисловості зайнято в середньому близько 25–40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується – зазвичай 3–6 %.

   У найбідніших країнах світу, де головна мета економіки – задовольнити первинні потреби людей (їжа й одяг), більшість людей зайняті у малопродуктивному сільському господарстві (75–90 % працездатного населення). Частка зайнятих у промисловості не перевищує 10–20 %, у сфері послуг – до 10 %.

     В Україні у виробничій сфері, яка виробляє матеріальні блага, зайнято 38,8 % населення. З них у промисловості – 18,4 %, сільському господарстві – 15,4 %, будівництві – 5 %. У сфері послуг працює 61,2 % населення. Спостерігається відплив зайнятих із державного сектора економіки до приватних і спільних підприємств. 

Безробітні – це особи працездатного віку, які відповідають таким умовам: не мають прибуткового заняття (роботи), втратили роботу з незалежних від них причин, шукають роботу або намагаються організувати власну справу та готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

Безробітними також є громадяни, що вперше виходять на ринок праці; особи, які навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді, але поки не працюють. За українським законодавством безробітні повинні бути зареєстровані в органах служби зайнятості. Це дає право на одержання грошових виплат із безробіття. Існує частина незареєстрованих людей, що не мають роботи.

Безробіття характеризується рівнем і тривалістю. Рівень безробіття показує частку офіційно зареєстрованих безробітних від кількості працездатного населення. Більше ніж половина безробітних в Україні не мають роботи упродовж часу, що перевищує 1 рік. Така висока тривалість безробіття – наслідок недостатньо динамічного розвитку економіки.

  Безробіття вважають, з одного боку, важливим стимулятором активності населення, яке працює, а з іншого – великим суспільним лихом. Експерти Міжнародної організації праці прогнозують, що найближчими роками рівень безробіття у світі досягне в середньому 10 %. У більшості країн Африки він уже нині становить близько 25 %.

Наслідки безробіття в Україні значні. Через нього на заробітки за кордон виїхали 7 млн наших співвітчизників, або понад 15 % населення. При цьому серед емігрантів 67 % становлять чоловіки, а 33 % – жінки. Через занепад сільського господарства близько 2 млн селян живуть лише із присадибного господарства. Частина людей мають тимчасові підробітки. У понад 2 млн осіб неповне робоче навантаження (неповний робочий день чи неповний тиждень). Нині найвищий рівень офіційного безробіття характерний для західних областей України: Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської. Найнижчі показники в Києві й Одеській області.

Для розв’язання проблеми зайнятості потрібно створювати нові робочі місця, залучати безробітних до здобуття нових професій. Держава має допомагати їм у створенні приватних підприємств. Подолання безробіття безпосередньо пов’язане з розвитком суспільного виробництва, підприємництва, насамперед малого й середнього бізнесу. 

Трішки пограємось з тренажерами)

 

Також, давайте пригадаємо місцезнаходження кожної області України.

Домашнє завдання:

1. Прочитайте  інформацію по даній темі.

2. Виписати в зошит коротку інформацію.

3. Виконати тренувальні вправи.

4. пройти тест на сайті join.naurok.ua Код 977767 до 11 травня (до 22.00).

8-А -середа, четвер, 29.04 та 30.04

8-Б - понеділок, четвер,  27 та 30.04.

Тема:"Світові релігії. Трудові ресурси. Кількість і якість трудових ресурсів"

  Світових релігій три: християнство, мусульманство (іслам) і буддизм. Усі вони виникли в Азії. 

Християнство

     Найпоширеніша у світі релігія – християнство. Нині налічується близько 2,3 млрд християн, тобто вони становлять понад 45 % населення планети. Ця релігія зародилася на початку І тис. до н. е. у Південно-Західній Азії. Священною книгою християн є Біблія, яка складається зі Старого і Нового Завітів. Основу вчення становить віра у Бога Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людей. Бог виступає у трьох іпостасях: Бог-Отець, Бог-Син і Бог – Дух Святий. Християни вірять у безсмертя душі, загробне життя, пекло і рай, а також у друге пришестя Христа. Один з основних постулатів християнства – заклик до терпіння та всепрощення. У сучасному світі християнство поширилося на всі материки. Це основна релігія вірян Європи, Америки, Австралії та Нової Зеландії. Християнство сповідують також деякі країни Азії (Грузія, Вірменія, Філіппіни) та Африки (Ефіопія, Південна Африка).

    У XI ст. через релігійні суперечки християнство розпалося на дві гілки: православ’я та католицтво. А в XVI ст. від католицтва відокремився протестантизм. Ці три течії християнства дуже близькі, проте різняться організацією церкви, обрядами й деякими особливостями вірування.

     Нині 60 % усіх християн світу є католиками. Поширене католицтво у Південній і частково Центральній Європі, Латинській Америці, на Філліпінах. У католиків єдиний центр керування – Ватикан, глава – Папа Римський. Католицькі костьоли оздоблені скульптурами, не мають ікон, здійснюють пишні обряди.

    Близько 30 % християн становлять протестанти. Їхнє вчення поширилося в Північній і частково Середній Європі, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Південній Африці. Протестантизм виник як сила опору Ватикану, тому протестанти не підпорядковуються Папі Римському. Протестантизм вирізняється великою демократичністю та спрощенням обрядів. Богослужіння зведене до проповіді, молитви, співу псалмів і гімнів рідною мовою.

  Православні християни становлять лише 10 %. Православ’я – найдавніша, класична гілка християнства. Навіть назва її трактується як «правильно славлю Бога». У православних немає єдиного центру керування, як у католиків, а існують автокефальні національні церкви.  Обряди та оздоблення церков дуже пишні. Поширене православ’я у Східній і Південно-Східній Європі, Росії, Греції, Грузії, частково на Кіпрі.

     Мусульманство (іслам)

   Другою за кількістю вірян світовою релігією є мусульманство (іслам). Цю віру сповідують понад 1,5 млрд осіб, що становить 21 % населення світу. Іслам виник на Аравійському півострові пізніше від християнства (у VII ст.), тому запозичив у нього окремі риси. Зокрема, мусульмани також вірять у безсмертя душі, загробне життя, пекло і рай. Священною книгою ісламу є Коран – основа релігійного та громадянського законодавства мусульман. Вони вірять у єдиного Бога Аллаха, повинні кілька разів на день здійснювати намаз (молитву). Будинок моління мусульман – мечеть. Іслам переважно поширений у Південно-Західній, Центральній і частково Південно-Східній Азії, Північній, Західній та Східній Африці. Найбільшою мусульманською державою за кількістю вірян є Індонезія. Державною релігією іслам проголошено у 28 країнах світу, зокрема в Пакистані, Афганістані, Ірані, Саудівській Аравії. До Європи мусульманство потрапило за часів турецького поневолення. У наш час його сповідують такі європейські країни, як Албанія, Боснія і Герцеговина. 

         Буддизм

    Третьою за кількістю вірян світовою релігією є буддизм. Нині у світі налічується до 500 млн буддистів, що становить 7,7 % населення Землі. Виник буддизм на півночі Індії в VI–V ст. до н. е. Він заперечив поширений тут поділ людей на стани та проголосив рівні можливості людей щодо «спасіння». Священні книги буддизму відомі під назвою «Трипітака». Буддійські храми дуже ошатні. Головним атрибутом у них є скульптура Будди, що сидить на квітці лотоса. Нині буддизм поширений у країнах Східної, Південно-Східної та Центральної Азії. У Монголії, Бурятії (Росія) і на Тибеті він набув форми ламаїзму, в якому особливу увагу приділяють магічним заклинанням.

       Національні релігії

   Крім світових, є багато національних релігій. Найдавніша з них – іудаїзм, поширений серед євреїв. Цій релігії вже понад 3 тисячі років, тобто на тисячу років більше, ніж християнству. Євреї вірять у єдиного бога Яхве, а свій народ вважають богообраним. Нині іудаїзм – державна релігія Ізраїлю. Шлюб, розлучення, смерть, перехід в іудаїзм належать винятково до відання релігійних установ. Існує навіть релігійний суд. Символами іудаїзму є шестикутна зірка та семисвічник менора. Священна книга іудеїв – Тора, або П’ятикнижжя Мойсея. Також іудеї читають Талмуд. Синагога – це не храм, а тільки місце, де іудеї збираються для молитви, проведення релігійних обрядів і просто для зустрічі одне з одним. Часто при синагогах є школи, де діти й підлітки вивчають Тору. Храм у іудеїв тільки один, від якого нині в Єрусалимі збереглася Стіна Плачу – найсвятіше місце євреїв. У ній між каменями можна залишити записку з проханням до Бога.

     Жителі Індії та Непалу сповідують індуїзм, який освятив поділ людей на стани. Для кожного стану встановлено суворий порядок, виконання якого дає людині посмертну відплату. В індуїзмі існує кілька мільйонів божеств. Найшанованіші з них – Брахма, Шива та Вішну. Індуси вірять у переселення душ, священними тваринами вважають корову, мавпу й кобру. У загальних рисах індуїзм сформувався в перших століттях нашої ери. Священних книг в індуїзмі кілька: Веди, Махабхарата і Рамаяна. Індійські храми дуже пишні, багатоступінчасті. У них символічно передано ідею поступового сходження до неба.

    Національними релігіями китайців є конфуціанство й даосизм, які склалися в VI–V ст. до н. е. Даосизм проголошує віру в багатьох богів і святих. Жерці займаються ворожінням, магією, торгівлею амулетами. У конфуціанстві ж немає не лише жерців, а й Бога. Це філософське вчення, яке передбачає підкорення старшому за віком або посадою, стверджує, що соціальне становище людей визначене небом.

   Японці на основі культів природи та предків сповідують синтоїзм. За їхніми поглядами, світ населений різними духами й божествами – камі, які оточують людину і впливають на її життя. Храм синтоїстів – це невелике скромне приміщення, обмежене П-подібними ритуальними воротами – торіями. Вони не мають дверей, традиційно пофарбовані у червоне. Вважають, що торії є входом у світ, де панують камі, й кожен може поспілкуватися з ними. Приходячи до храму, увагу духів привертають плесканням у долоні або ударом ритуального дзвона. Молебного залу немає. Усі обряди відправляють просто неба.

    Трудові ресурси й економічно активне населення

   Усіх працездатних людей, які справді задіяні або можуть бути задіяними у виробництві, вважають трудовими ресурсами. Залежно від нормативних документів різних країн працездатний вік людей визначають по-різному.

   Трудові ресурси – це все населення працездатного віку, яке за своїм станом здоров’я та рівнем кваліфікації може працювати, а також підлітки і пенсіонери, які працюють. Цих людей ще називають «працездатне населення», іноді «людські ресурси» та «робоча сила». Останніми десятиліттями розвинені країни Європи, США та Японія дотримуються нового погляду на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки.

   До трудових ресурсів відносять три категорії осіб. Основна категорія – це населення працездатного віку, крім інвалідів І і ІІ груп, котрі не працюють. Друга категорія – задіяне у господарстві населення, молодше працездатного віку. За українським законодавством повний робочий день можуть працювати особи, які досягли 16-річного віку, виконувати певні види робіт упродовж неповного робочого дня дозволено з 14-ти років. Третя категорія – задіяне у господарстві населення, старше працездатного (пенсійного) віку.

    Пенсійний вік – установлений законодавством вік, після настання якого людина може претендувати на пенсію за віком.

   У країнах Європи наприкінці ХІХ ст. пенсійний вік становив 70 років. Це давало можливість отримувати пенсію лише особам, які майже повністю вичерпали ресурс своєї працездатності. До пенсійного віку в той час доживали небагато людей, тому на вимогу профспілок його було знижено до 65 років. У Китаї та деяких інших країнах узагалі немає пенсійного забезпечення за віком.

   За українським законодавством пенсійний вік для чоловіків і жінок настає у 60 років. Деякі категорії людей мають право на пільгові пенсії. 

Домашнє завдання:

1. Зробити короткий конспект з інформації,яка викладена на блозі.

8-А -середа, четвер, 22.04 та 23.04

8-Б -  четвер,  23.04.

 Тема "Етноси. Найпоширеніші мовні сім'ї. Однонаціональні та багатонаціональні країни. Національний склад населення України."

Етнос — стійка спільнота людей, що історично склалася на певній території. У ній люди мають власну мову, культуру, усві­домлюють свою єдність і відмінності від інших етносів. У ході роз­витку етносу формуються характерні ознаки матеріальної та духов­ної культури, етнічна самосвідомість. Основними формами етносу є плем’я, народність, нація.

Плем’я — це група людей, що має свою територію, примітивну економічну єдність, звичаї та складається з кількох родів. Поступове змішування племен призвело спочатку до виникнення союзів, а по­тім і народностей.

Народність — це спільнота людей, яка історично склалася на основі об’єднання племен і має спільні територіальні, мовні та економічні ознаки. Коли спільні ознаки мови, культури, єдності території набувають стійкого характеру, народність пере­творюється в націю.

Нація (від лат. паііоп — народ) — це населення певної терито­рії, яке має спільні звичаї, походження, історію розвитку, мову.

Культуру, побут, походження та розселення народів вивчає на­ука етнографія.

Більшість вчених вважає, що у сучасному світі існує від 3 до 5 тис. малих і великих народів. За статистичними даними, 321 на­род налічує у своєму складі понад 1 млн. осіб, 7 народів — більше ніж 100 млн. (китайці (ханьці) — 1190 млн, хіндустанці — 265, бенґальці — 225, американці — 205, бразілійці — 175, росіяни — 150, японці — 123).

Source: https://lectures.7mile.net/geography-8/naselennia/etnosi-najposhirenishi-movni-sim-ji-odnonatsionalni-ta-bagatonatsionalni-krajini.html

 Мови народів світу

    Нації й народності об’єднують у споріднені групи, що дає можливість простежити їхнє походження. Найважливішою для цього ознакою є мова. Загальна кількість мов становить 5–7 тис. З розвитком зв’язків між народами та активізацією міграційних процесів кількість живих мов неухильно скорочується. Здебільшого кожній нації та народності притаманна своя мова. Проте мов значно більше, ніж націй. Частими є й випадки, коли однією мовою говорять кілька народів.

         Найбільш поширених мов – 40. Ними говорять близько 2/3 населення світу.

      Найпоширеніша мова у світі – китайська. Окрім Китаю, вона є державною мовою Тайваню та однією з державних мов Сінгапуру. У Європі найуживанішою є німецька мова. Це єдина державна мова у Німеччині, Австрії та Ліхтенштейні, а також одна з державних у Швейцарії, Люксембургу, Бельгії.

  Сьогодні зростає роль офіційних (державних) мов. Вони є засобом міжнаціонального спілкування, мовами офіційних документів. Часто ними користуються люди, які рідною вважають іншу мову. Зокрема, це явище характерне для Африки, де після періоду колоніалізму залишилися мови країн-метрополій. Так, у цьому регіоні французька є офіційною мовою в 21 державі, англійська – у 19, португальська – у 5, іспанська – в 1. Сучасними мовами світового значення вважають 8 мов: китайську, англійську, іспанську, арабську, російську, португальську, німецьку, французьку. Ці мови найчастіше використовують для міждержавного спілкування, і кількість людей, які володіють ними, є найбільшою. 

       Мовні сім’ї

      Близькі за походженням, граматикою, словниковим запасом мови об’єднують у великі мовні сім’ї. До них відносять мови, які мають не менше 15 % подібних слів, що часто вживаються під час спілкування. Фахівці-лінгвісти виокремлюють близько 420 мовних сімей. Найвідоміших із них – близько 20. Вони поділяються на мовні гілки, а ті, своєю чергою, – на мовні групи. Існує також близько 100 мов, які не можна віднести до жодної з сімей. Процес формування мовних сімей тісно пов’язаний із розселенням людей. Тому сусідні нації часто мають подібні мови.

    Найпоширенішою є індоєвропейська мовна сім’я. Індоєвропейськими мовами говорять 45,2 % населення світу. Вони об’єднують понад 150 мов. На думку вчених, усі індоєвропейські мови походять від єдиної праіндоєвропейської мови, носії якої жили 5–6 тис. років тому. Місцем зародження цієї мови вважають степові райони на межі Європи та Азії. У межах індоєвропейської мовної сім’ї виокремлюють майже 20 мовних груп, які об’єднані у 7 гілок. У Європі найбільші з них германська, італійська, балто-слов’янська, кельтська; в Азії – арійська. Унаслідок колонізації європейцями світу мови цієї сім’ї нині представлені на всіх заселених материках.

   Українською мовою у світі говорять 47 млн осіб (22-ге місце у світі за поширенням серед мов), з яких рідною її вважають 37 млн. Окрім України, вона поширена у країнах Європи, Азії, Америки. В Україні українська мова є єдиною державною мовою. У європейських країнах (Польщі, Словаччині, Молдові, Румунії, Сербії, Хорватії, Боснії і Герцеговині), у яких українці розселені компактно, українська мова має статус мови національної меншини, або регіональної мови. За своїм походженням українська мова належить до балто-слов’янської гілки слов’янської групи східнослов’янської підгрупи.

      Другою за поширенням є китайсько-тибетська (сино-тибетська) мовна сім’я. Її мовами говорять 22,9 % населення Землі. Вона об’єднує близько 300 мов, поширених у Східній, Центральній і Південно-Східній Азії. Найбільші мовні групи цієї сім’ї – китайська й тибето-бірманська. До першої з них належить китайська мова з її кількома діалектами. Друга об’єднує численні мови народів М’янми та західної частини Китаю.

    Народи Південно-Західної, Центральної, Північно-Східної Азії говорять мовами алтайської мовної сім’ї. Ці мови походять від давньої праалтайської мови, яка зародилася на півдні Сибіру і в горах Алтаю. Нині алтайська мовна сім’я об’єднує близько 60 мов. У її межах найбільшими гілками є тюркська (турецька, казахська, узбецька, татарська, азербайджанська й інші мови) та монгольська (монгольська, бурятська, калмицька мови).

   Уральська мовна сім’я складається приблизно з 20 мов. Прауральська мова зародилася в південних околицях Уральських гір. Мовами фінно-угорської гілки цієї мовної сім’ї говорять корінні народи Уралу й Поволжя: мордва, удмурти, марійці. Частина їхніх предків у ІХ ст. переселилися в Центральну та Північну Європу. Так сформувалися, зокрема, угорська, фінська, естонська мови.

    Народи Тропічної Африки, що живуть на південь від Сахари, говорять більш як 200 мовами нігеро-конголезької мовної макросім’ї, яка складається з окремих сімей. Одна з найпоширеніших у світі мов – арабська – належить до афразійської макросім’ї. Нею говорять на півночі Африки та Аравійському півострові.

Національний склад України.

Домашнє завдання:

1. Зробити короткий конспект з інформації,яка викладена на блозі.
2. Виконати тест за посиланням  https://onlinetestpad.com/hmuhfeiitbd2s до 30 квітня 2020 року.

8-А -середа, четвер, 15.04 та 16.04

8-Б - понеділок, четвер, 13.04 та 16.04.

 Тема "Густота населення. Міські та сільські населенні пункти. Урбанізація"

Перегляньте, будь ласка, дану презентацію.

Усе населення країни проживає у населених пунктах — поселеннях. Усі поселення пов"язані між собою різноманітними зв"язками й разом складають систему розселення. Розселення населення неоднакове у різних регіонах країни. Це залежить від багатьох чинників: історичних подій минулого, виникнення та розміщення природних особливостей місцевості, виробництва та багатьох інших факторів.

Міста від сіл відрізняються наступними критеріями:  Кількість жителів, тип зайнятості: промисловість та сфера послуг – місто, сільське господарство – село.

Із 1924 р. містами в Україні стали називати населені пункти з населенням 10 тис. осіб і більше, а селищами міського типу — із населенням не менше 3 тис. жителів (за умови, що більшість населення не зайнята в сільському господарстві). Такі критерії виділення міст і селищ міського типу збереглися в Україні й донині.

Отже, Місто — населений пункт, кількість населення якого складає не менш 10 тис. осіб і більша частина (не менш 80%) зайнята не в сільському господарстві.

В Україні є Міста мільйонери за статистичними даними їх три - Київ (2,9 млн), Харків (1,45 млн), Одеса (1,02 млн)

Дуже великі міста (500 тис. — 1 млн жителів) Дніпро (993 тис.), Донецьк (950 тис.), Запоріжжя (766 тис.), Львів (729 тис.), Кривий Ріг (646 тис.)

Середні міста (50—100 тис. жителів)  Бровари (99 тис.),Умань (87тис.), Мукачеве (85 тис.)

Малі міста, у тому числі: Міста з населенням 20—50 тис. жителів - Охтирка (49 тис.), Марганець (48 тис.), Трускавець (29 тис.)

                                         Міста з населенням 10—20 тис. жителів - Скадовськ (19 тис.), Старобільськ (18 тис.), Гребінка (11 тис.)

                                  Міста з населенням менше 10 тис. жителів - Зіньків (9,9 тис.), Хотин (9,6 тис.), Моршин (6 тис.)

Міста класифікують також за переважаючими суспільними функціями:

1) головний адміністративно-політичний, промисловий, науковий,

культурний центр, столиця держави — місто Київ;

2) багатофункціональні (центри областей);

3) промислові центри (Кривий Ріг, Маріуполь, Кременчук);

4) переважно одногалузеві промислові центри (Комсомольськ);

5) транспортні центри (Гребінка, Конотоп, Жмеринка, Козятин);

6) місцеві господарсько-організаційні центри (переважно райцентри, малі міста);

7) міста-курорти (Трускавець, Моршин, Миргород);

8) міста — туристичні центри, центри паломництва (Хотин, Новгород-Сіверський, Вилкове, Почаїв).

Селище міського типу — перехідна форма населеного пункту, кількість жителів якого становить не менше 3 тис. чоловік, за умови, що більшість населення (80 %) не займається сільським господарством.

Сільські поселення в Україні

  У наш час сільське населення по території країни розподіляється нерівномірно. Найбільша частка сільського населення проживає в західних і центральних областях України — 40—50 %, найменша — у східних і південних областях — 10—20 %.

В Україні на 2015 р. налічувалося 28 388 сільських населених пунктів.

Сільські поселення поділяють за кількістю людей у селах на малі — до 500, середні — 500—1000 і великі — понад 1000 жителів.

На людність і розміщення сільських поселень впливають природні умови території. Невеликі села переважають на півночі України, у Поліссі. Вони розташовані на підвищеннях місцевості (вододільних рівнинах), подалі від заболочених берегів річок.

 Села людністю 500—1000 і більше жителів переважають у лісостеповій і на півночі степової зони. Тут характерний долинно-яружний тип розселення. У долинах більш вологий мікроклімат, ближче до поверхні залягають ґрунтові води, що давало можливість копати криниці й створювати ставки.

Великі села на півдні України, у степовій зоні, на декілька кілометрів простягаються уздовж долин річок або балок. Південні села мають великі розміри та велику кількість жителів. Найбільше село України — Костянтинівка Запорізької області — налічує понад 12 тис. жителів.

  У гірських районах поширений гірсько-долинний тип розселення. Переважають села середніх розмірів. Села дуже витягнуті вздовж річок і струмків. Найдовше село в Україні — Микуличин у долині річки Прут (Івано-Франківська область) — має загальну протяжність 44 км.

За характером розселення сільські поселення поділяються:

 долинно-яружний тип розселення і гірсько-долинний тип розселення.

За формою сільське розселення поділяють на дисперсне (розсіяне) — окремі подвір’я-садиби (хутори) та дисперсно-групове (села).

Система сільського розселення в Україні змінюється стихійно.

Урбанізація

Урбанізація — історичний  процес зростання міського населення, швидкий ріст міст, зростання ролі міст у розвитку суспільства.

  Рівень урбанізації – це частка городян у загальній кількості населення країни. Даний показник виражається у відсотках.

Частка міського населення й кількість міст особливо активно зростали протягом XX ст. Найвищі темпи урбанізації спостерігалися у 60—70 рр. XX ст. Найбільш урбанізованими є індустріальні райони Донбасу і Придніпров’я (частка міського населення — до 90 %). Найменш урбанізованими є деякі західні області України: Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська області.

Причини Урбанізації:

1) перетворення сільських населених пунктів на міські (зрідка — побудови нових міст);

2) міграції населення із сільських населених пунктів у міста (особливо великі: Надлишок робочої сили в сільській місцевості (аграрне перенаселення) обумовлений високою народжуваністю і природним приростом.

 Формування широких приміських зон навколо великих міст (субурбанізація). Субурбанізація має переваги (у так званій «котеджній забудові», яка дозволяє людям відчувати себе ближчими до природи. процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, унаслідок чого формуються міські агломерації.

Рурбанізація (від англ. rural — сільський та урбанізація) — процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість.

Рурбанізація може виражатися у міграції міського населення в сільські поселення, розвитку форм господарської діяльності, що характерні для міст, у тому числі промисловості, сфери обслуговування та ін. При цьому відбувається залучення сільських жителів до міської культури, крім цього сільські поселення стають функціональною складовою виробничо-територіальних систем, що формуються на базі великих міст.

 Населення афро-азіатських країн завдяки своїй великій чисельності створює перевагу села над містом у середньому в світі. Найбільш високий процент міського населення мають розвинуті країни (1990 р.): в Європі - Великобританія (89,1 %), Швеція (84%), Бельгія (96,9%) та ін.; у Північній Америці - США (75 %), Канада (77,1 %); в Латинській Америці - Венесуела (90,5%), Аргентина(86,3 %): в Азії - Ізраїль (91,6%), Кувейт (95,6%), Японія (77%); Австралія (85,5%); в Африці - ПАР (59,5%), Туніс (54,3%). Коли частка міського населення перевищує 70%, темпи урбанізації, як правило, сповільнюються  

Домашнє завдання:

1. Зробити короткий конспект з інформації,яка викладена на блозі.

2. Виконати тест за посиланням https://onlinetestpad.com/hm3uapxbdsoss до 21 квітня 2020 року.
3. За проханням 8-Б продовжила термін проходження двох тестів з попередньої теми на сайті join.naurok.ua Коди 200259 та 385534 до 22 квітня.

8-А -середа, четвер, 08.04 та 09.04

8-Б - понеділок, четвер, 06.04 та 09.04.

 Тема "Статево-віковий склад населення світу й України. Механічний рух населення" 

Домашнє завдання:

1. Параграфи 49,50 (короткий конспект)

2. Завдання 4 після параграфа 50 (письмово)

3. Виконати тести на сайті join.naurok.ua Коди 280050 та 469312 до 13 квітня.

8-А -середа, четвер, 01.04 та 02.04

8-Б - понеділок, четвер, 30.03 та 02.04.

 Тема "Кількість населення в світі та Україні. Статево-віковий склад населення світу й України. Практична робота №11. Аналіз статево-вікових пірамід України та окремих країн світу"

Перегляньте, будь ласка, дану презентацію.

Тема: "Використання природно-ресурсного потенціалу України. Основні види забруднень довкілля в Україні"

 Забруднення – це надходження у навколишнє середовище речовин, які погіршують якість окремих компонентів природи (повітря, води, ґрунтів) і завдають шкоди природним комплексам.

  Фахівці поділяють забруднення природного середовища за типом їхнього походження на механічне, хімічне, біологічне, фізичне і радіаційне.

• До механічного відносять забруднення твердими частками, тарою та спрацьованими предметами, що нагромаджуються на земній поверхні: у ґрунті, воді, повітрі.
• Хімічне забруднення – це забруднення речовинами й сполуками штучного походження, які надходять у географічну оболонку та порушують процеси кругообігу речовини й енергії.
• Біологічним забрудненням вважають поширення організмів, що з’явилися у результаті життєдіяльності людства. Прикладами біологічного забруднення є бактеріологічна зброя, нові віруси, які викликають епідемії небезпечних захворювань, а також швидке розмноження окремих видів рослин чи тварин, переселених людиною з одного місця поширення в інше.
• До фізичних забруднень належать спричинені діяльністю людини зміни теплових, електричних, радіаційних умов, а також вібрації та шуми.

Тема: "Природно-заповідний фонд України. Національна екологічна мережа"

Біосферні заповідники

Асканія-Нова

Карпатський національний природний парк

Дендрологічний парк "Софіївка"

Нікітський ботанічний сад

1. параграф 45 (задание 4 стр.187 в тетрадях)
2. параграф 46 (краткий конспект)
3. параграф 47 (подготовить доклад про любую природно-заповедную территорию Украины).