Дистанційне навчання 9 клас.

9-А, 9-Б - 22.05
Тема:"Поняття про глобальні проблеми людства, причини їх виникнення"

Поняття про глобальні проблеми людства, причини їх виникнення.

Глобальна проблема — зв'язки та відносини між державами й соціальними системами, суспільством у загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв'язані шляхом їх взаємодії.

На ранніх етапах свого розвитку нечисленне людство не могло породити жодної глобальної проблеми, тобто проблеми, яка б торкалася будь-якої людини в будь-якому куточку Землі. Унаслідок заселення людством майже всього суходолу та небачених доти масштабів господарського освоєння довкілля почали виникати і дедалі загострюватися глобальні проблеми. Кожна з них і особливо всі вони разом здатні спричинити знищення всього живого на нашій планеті.

Проблема війни і миру. Проблема тероризму.

  Нині зберігаються колосальні арсенали засобів масового знищення і звичайного озброєння. Ведеться активна, спрямована на створення нових видів бойової техніки. Відбувається «розповзання» передової військової технології по планеті., вона потрапляє в зони політичної напруженості й нестабільності. За оцінками військового відомства США, до кінця XX ст. близько 30 країн володітиме хімічною зброєю, 10 зможуть виробляти біологічну зброю, 15 країн, що розвиваються, матимуть або навіть самостійно вироблятимуть балістичні ракети. Ряд держав працюють над створенням власного ядерного потенціалу.

  На планеті залишилося п'ять ядерних держав: США, Російська Федерація, Китай, Франція, Великобританія. Україна добровільно відмовилася від свого ядерного потенціалу. Тільки повне ядерне роззброєння приведе до остаточного зникнення загрози ядерної війни.

Тероризм став небезпечною хворобою суспільства дуже давно. Але в останні роки масштаби тероризму досягли глобального рівня. В основі тероризму лежить фізичне та психологічне насильство, яке має агресивний характер.

Широкомасштабні теракти в США, Російській Федерації, Іспанії, Великій Британії, Франції, а тепер і в Україні (серії терористичних та диверсійних актів, які сталися в Одесі, Харкові, Донецьку та Луганську) показують, що тероризм став глобальною проблемою на рівні з ядерною загрозою та екологічними небезпеками.

Екологічна проблема.

Екологічна проблема — одна з глобальних проблем сучасності, що проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки НТР, зростання енергоспоживання і спалювання викопного палива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.

             Забруднення навколишнього середовища внаслідок дії людини відбувається в різних формах.  Нині спостерігаються три небезпечні глобальні тенденції: зміна складу атмосфери; посилення «парникового ефекту» і потепління клімату, що може призвести до розтавання льодів і катастрофічного підвищення рівня океану; забруднення навколоземного космосу залишками космічних апаратів.

            Людство вже значною мірою усвідомило загрозу екологічної кризи. Створено відповідні наукові центри та інші організації на національному рівні та світового масштабу. Сформульовано наукові основи раціональної екологічної політики, досягнуто міжнародної домовленості з ряду екологічних проблем (скорочення споживання викопного палива і перехід до екологічно безпечних джерел енергії, припинення випуску озоноруйнівних субстанцій, заборона на промисел китоподібних і ряду інших видів тварин тощо). Широкого розмаху набули міжнародні громадські рухи на захист природи, проти небезпечних технологій. Істотним елементом у системі заходів для подолання екологічної кризи визнано екологічне виховання населення.

Сировинна й енергетична проблеми.

Нині людство впритул наблизилося до межі вичерпання найдоступніших, а тому і найдешевших видів органічних і мінеральних ресурсів. Передусім це стосується нафти і газу. Постійно зростає частка нафти й газу, видобутих з великими затратами на шельфі морів і океанів. Крім того, дедалі більше нафти й газу видобувають у віддалених районах планети з екстремальними природними умовами. Це також різко підвищує собівартість сировини. Унаслідок інтенсивного видобутку починають вичерпуватися і запаси руд металів. Особливо відчутною стає нестача найдоступніших за глибиною залягання та за районами видобутку родовищ залізної, марганцевої, мідної, нікелевої руд. Помітно збідніли ресурси алюмінієвої сировини, насамперед багатих родовищ бокситів. Це створює загрозу поглиблення кризи в галузях господарства, які виробляють такі потрібні Для людства конструкційні матеріали. Образно можна сказати так: сьогодні людство починає шкрябати по дну миски, вибираючи все, що там залишилося. Дуже виснажені й біологічні ресурси Світового океану (риба, кальмари, криль, морські водорості тощо).

Демографічна й продовольча проблеми.

У цілому демографічна проблема нині полягає в стрімкому зростанні населення в країнах, що розвиваються, і в загрозі депопуляції, тобто перевищення кількості померлих над кількістю народжених, в економічно розвинених країнах. Обидва процеси є негативними для людства. Крім того, до демографічної проблеми можна віднести і швидкі темпи розростання міст і міських агломерацій. Збільшується також неконтрольована міграція.

У наш час найгостріша демографічна ситуація склалася в країнах, що розвиваються. У більшості країн Азії, Африки, Південної і Центральної Америки населення подвоюється за кожні 20—30 років. Це переважно економічно слаборозвинені, бідні країни. Стрімке зростання їх населення — одна з причин існування великої армії безробітних і бездомних. Понад 1 млрд людей у світі постійно недоїдають.

Пік демографічного вибухув багатьох країнах Азії і Латинської Америки, як відзначають демографи, уже минув, однак чисельність людства ще тривалий час зростатиме. Щоб попередити можливі демографічні катастрофи, уряди більш як 100 країн почали реалізовувати програму планування сім'ї. Населення планети перестане зростати лише за умови, що в кожній родині буде не більше трьох дітей.

Відносно новими демографічними проблемами є "псевдоурбанізація" (Індія, країни Латинської Америки), криза великих міст (США), нелегальна міграція (з Азії до Західної Європи, з Латинської Америки до США та Канади тощо).
            Продовольча проблема. Наразі 2/3 людства відчувають постійний дефіцит продуктів харчування. До того ж харчування часто є недостатньо калорійним і має нераціональну структуру (нестача вітамінів і білків тваринного походження). Північна Америка і Західна Європа мають надлишок продовольства, але країни, що розвиваються, не мають можливості для його закупівлі в достатній кількості.
            Найбільш надійний напрямок вирішення глобальної продовольчої проблеми - зростання виробництва продуктів харчування в голодуючих державах - країнах Азії, Африка і Латинської Америки. Він можливий двома шляхами. Один з них - екстенсивний - передбачає подальше розширення орних, пасовищних та інших угідь. За даними ФАО. залишається ще чимало землі для сільськогосподарського використання. Близьюп 1560 млн га можуть бути додані до нинішніх 1,4 млрд га орних земель. Більше половини наявних додаткових земель розташовано в Африці та Латинській Америці. На ці регіони припадає більшість земель, які найкраще придатні для вирощування культур з дощовим зрошуванням.

Перший шлях у багатьох країнах вичерпався або ж потребує значних затрат. Тому основою вирішення продовольчої проблеми є інтенсивний шлях - підвищення біологічної продуктивності вже існуючих угідь. Інтенсифікація сільського господарства в країнах, що розвиваються, пов'язана з біотехнологією, використанням нових високоврожайних сортів (так звана "зелена революція") і нових методів обробітку ґрунту, подальшим розвитком механізації, хімізації, меліорації.

Проблема подолання відсталості країн, що розвиваються.

Проблема подолання відсталості країн, що розвиваються, — одна з найгостріших глобальних проблем сучасності. Адже рівень доходів на душу населення більшості країв, що розвиваються, у десятки, а то й сотні разів нижчий, ніж у розвинутих. Цей розрив не тільки не скорочується, а й наростає.

    Щоб уникнути цих небажаних наслідків, людство повинне навчитися не допускати великої нерівності в розвитку країн  і регіонів світу. Рівень доходів на душу населення таких країн, як Швейцарія і Норвегія, перевищує відповідний показник Ефіопії та Сомалі у 120 разів. Якщо ж порівняти показники виробництва деяких видів продукції на душу населення в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, то тут різниця іще відчутніша — в тисячі разів.

Взаємозв’язок глобальних проблем.  Роль світової громадськості та міжнародних організацій у їх розв’язуванні.

Всі глобальні проблеми сучасності тісно пов'язані один з одним і взаємно обумовлені, так що ізольоване вирішення їх практично неможливо. Так, забезпечення подальшого економічного розвитку людства природними ресурсами свідомо припускає запобігання наростаючого забруднення навколишнього середовища, інакше це вже в доступному для огляду майбутньому призведе до екологічної катастрофи в планетарних масштабах. Саме тому обидві ці глобальні проблеми справедливо називають екологічними і навіть з певним підставою розглядають як дві сторони єдиної екологічної проблеми. У свою чергу, цю екологічну проблему можна вирішити лише на шляху нового типу економічного розвитку, плідно використовуючи потенціал науково-технічної революції, одночасно запобігаючи її негативні наслідки.

Знаменною рисою розвитку людського суспільства в ХХ ст. є зміцнення взаємозв'язків і взаємозалежності країн і народів як тенденція, історично обумовлена вимогами НТР, розвитком міжнародного співробітництва, появою глобальних проблем, особливо посилилася у другій половині ХХ і на початку ХХІ століть, породивши велику кількість різноманітних міжнародних організацій.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати інформацію викладену в блозі та зробити короткий конспект.
2. Переглянути відео.

9-А, 9-Б - 15.05
Тема:"Фінансові послуги. Аутсорсинг, його переваги та недоліки. Аутсорсинг інформаційних технологій (ІТ-аутсорсинг)"

Фінансова діяльність

     Найбільшими за обсягом вартості у світі є фінансові послуги. На них припадає близько 20 % вартості усіх послуг. Вони є основою сучасної економіки. Будь­-яка господарська діяльність так чи інакше залежить від послуг, які забезпечуються фінансовим сектором. Кошти можуть бути в наявності в одних суб’єктів господарювання, а інвестиційні потреби виникають в інших. Через те ринок фінансових послуг виконує роль посередника руху коштів від їх власників до користувачів.

    Право здійснення певних фінансових послуг належить лише банкам: залучення коштів на депозити, розрахунково-­касове обслуговування, інкасація коштів, платіжних та розрахункових документів, купівля-­продаж іноземної валюти в готівковій та безготівковій формах. Існуючі фінансові послуги можуть надавати окрім банків також страхові, інвестиційні, брокерські та інші компанії. Найбільш поширені поміж них кредитні послуги (від лат. creditum – позика). Кредитування здійснюється на основі ряду принципів: повернення, строковість, платність, цільовий характер, забезпеченість. Перші три принципи означають, що кошти, надані у формі позики, слугують лише тимчасовим джерелом поповнення коштів і після завершення визначеного терміну мають бути повернені з відсотками. Цільовий характер кредиту означає надання його лише під певну мету. Забезпеченість кредиту передбачає наявність майна, яке банк може забрати через неповернення коштів.

   Фінансові послуги становлять великий і зростаючий сектор фактично у всіх країнах, особливо в тих, господарство яких зазнає стрімкої модернізації. Торгівля фінансовими послугами також зростає внаслідок нових ринків у країнах, що розвиваються, та з перехідною економікою. У 2015 р. у вартості імпорту послуг України фінансові послуги становили 15,8 %.

   В останній чверті XX – початку XXI ст. намітилася тенденція до посилення концентрації фінансових операцій в рамках міжнародних і регіональних фінансових центрів. Більшість з них концентрують непропорційно велику частку міжнародних фінансових операцій. Наприклад, у Нью-Йорку зосереджено більш ніж 2/3 всіх активів іноземних банків, що діють в США. Глобалізація ринків фінансових послуг сприяє інтенсивному росту і консолідації світових фінансових центрів. Так, на перші три – Лондон, Нью-Йорк та Сінгапур – припадає понад половину обсягу операцій валютних бірж світу.

   Фінансовий центр – це світове місто, в якому сконцентровано багато банків міжнародного значення, великих фірм, а також є фондова біржа – постійно діючий ринок цінних паперів.

    У цих центрах зосереджено міжнародні банки, банківські консорціуми, фондові біржі, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні операції, а також операції з цінними паперами й золотом. Відносини між провідними міжнародними фінансовими центрами поєднують одночасно співпраці з жорсткою конкурентною боротьбою, тому співвідношення сил між ними постійно змінюється. У переліку міжнародних фінансових центрів у 2016 р. названо 86 міст. Їх рейтинг ґрунтується на таких п’яти критеріях: бізнес-­клімат, розвиток фінансової сфери, розвиток інфраструктури, людський капітал та репутація.

     Старими фінансовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Франкфурт- на-Майні, які існують та відіграють провідну роль у фінансових операціях протягом тривалого часу. Розвиток нових фінансових центрів почався в останні десятиліття, а їх зростання сталося переважно через штучне створення умов для стимулювання місцевої економіки: Сінгапур, Сянган (Гонконг), Ер-Ріяд, Доха, Дубай.

    У міжнародних фінансових центрах склалася своя спеціалізація. Так, Лондон відомий перш за все ринками євровалютних операцій, фондових цінностей, золота. Цюріх грає роль ринку золота, Сінгапур – фондового акумулятора Південно­-Східної Азії, Сянган (Гонконг) – центру міжнародного синдикованого кредитування. У Нью-Йорку розташовано штаб­-квартири більшості інвестиційних банків, що займаються операціями злиття та поглинання.

   Окрім міжнародних фінансових центрів існує понад 50 невеликих офшорних фінансових центрів, в основному в малих країнах або залежних територіях, часто острівних державах з обмеженими джерелами доходів: Кіпр, Багамські Острови, Панама, Віргінські Острови (США), Науру та інші. Країни і території, що мають офшори, вирізняються зниженими податковими ставками і невеликими реєстраційними платежами. Вони, як правило, надають гарантії секретності операцій, а також інші пільги. Реєстрація та функціонування іноземних фірм на їх території забезпечують істотне поповнення їхніх доходів. В Україні фінансові центри сформувалися на початку XX ст. Ними стали Київ, Львів, Харків та Одеса. За роки незалежності до них приєднався Дніпро, де розташований головний офіс найбільшого в Україні банку («ПриватБанк»). 

      Комп’ютерне програмування. Аутсорсингові послуги

   У наш час деякі компанії для виконання окремих видів робіт запрошують фахівців того самого профілю, що й її працівники, але з інших компаній або навіть країн. Але частіше це робиться заради скорочення витрат: компанії знаходять працюючих з країн, де існує надлишок дешевої робочої сили.

    Аутсорсинг (від англ. outsourcing – поза межами ресурсу) – передача компанією  частини її завдань або процесів стороннім виконавцям.

  Явище, протилежне аутсорсингу, має назву інсорсинг – виконання проекту здійснюють співробітники компанії, а не сторонні спеціалісти. Аутсорсинг проявляється у багатьох сферах: промисловій, фінансовій, керування персоналом, торговельній, юридичній, видавничій, наданні побутових послуг.

  Найчастіше відбувається IT-аутсорсинг, тобто аутсорсинг інформаційних технологій, зокрема робіт зі створення та супроводу програмових продуктів. Високий рівень оплати праці програмістів та в цілому людей інтелектуальних професій у високорозвинутих країнах вимагає від корпорацій колосальних витрат, що призводить до зростання вартості кінцевого продукту. Щоб її зменшити, доводиться відмовитися від повного штату програмістів і передати якусь частину їхньої роботи іншим фірмам, у багатьох випадках за кордон, що обходиться набагато дешевше. Так на різниці в оплаті праці всередині компанії та за кордоном зародилося офшорне програмування як бізнес­-напрям. Воно полягає у розробці програмового забезпечення на замовлення, винесенні другорядних служб та некритичних для бізнесу процесів, але тих, що вимагають значного обсягу відносно некваліфікованої праці, до країн з дешевою робочою силою. Поряд із суттєвими перевагами аутсорсинг має й недоліки: витік професійної інформації, сумнівна кваліфікація працюючих, довша тривалість виконання замовлень тощо.

   Щорічний обіг світового ринку аутсорсингу становить близько $315 млрд. Найсильніші позиції на ньому посідають Італія (аутсорсинг послуг) та Китай (аутсорсинг промислового виробництва). Крім них помітне місце в аутсорсингу послуг посідають Філіппіни, Єгипет, Пакистан, а в ІТ-­аутсорсингу – Росія, Бангладеш, Болгарія, Україна, Білорусь, Румунія.

    У світовому рейтингу виробників програмового забезпечення Україна посідає 15­-те місце. Річна частка нашої держави у світовому ІТ-­аутсорсингу становить приблизно $600 млн на рік. Раніше аутсорсингові компанії були зосереджені у великих містах, а нині цей напрям активно розвивається в регіонах. Більшість вітчизняних компаній зорієнтовані на закордонні ринки. На думку представників компанії Microsoft, український ринок ІТ-­аутсорсингу молодий, і для нього характерні усі риси подібних країн: «йому властиві піратство й невелика потреба в програмових продуктах на внутрішньому ринку».

Домашнє завдання:

1. Опрацювати інформацію викладену в блозі та зробити короткий конспект.
2. Переглянути відео.

9-А, 9-Б - 08.05
Тема:"Роль науки й освіти в суспільстві. Охорона здоров'я"

Освіта є процесом набуття знань. У постіндустріальному суспільстві її значення стрімко зростає. В умовах ринкової економіки під час надання освітніх послуг об’єктом купівлі­-продажу є не сама освіта, а освітня послуга, що включає в себе комплекс матеріальних та нематеріальних ресурсів, необхідних для процесу навчання. Продавцем на ринку освітніх послуг є різні заклади освіти: університети, училища, коледжі та інші. Покупцями (споживачами послуг) є абітурієнти, батьки, роботодавці, підприємства та установи, що сплачують послуги. Товаром є освітня послуга, яка водночас і надається, і споживається. Продавець освітньої послуги навчає споживача і підкріплює здобуту освіту дипломом, посвідченням, атестатом, а споживач вносить плату за навчання, або за нього це робить держава. Просуванню на ринок освітніх послуг сприяють освітні фонди, органи ліцензування та акредитації освітніх установ тощо.

     Заклади освіти, як і всі працюючі у сфері послуг, ведуть боротьбу за споживача – студентів та учнів, підвищуючи рівень надання послуг. Щорічно з 2011 р. провідні вищі навчальні заклади (ВНЗ) світу оцінюються з погляду якості освіти з 42 предметів. Мета такого дослідження – допомогти майбутнім студентам обрати найкращі виші певного профілю. У 2016 р. було оцінено 945 університетів. Понад 36 % до Топ­-50 потрапили виші США (15 університетів), 15 % – Великої Британії (7 вишів), ще 15 % – інших європейських країн: Франції, Італії, Данії, Нідерландів, Швейцарії, Австрії. Азійські ВНЗ одержали 16 % позицій серед перших 50-­ти місць, зокрема із Сянгану (5 вишів), Китаю, Японії, Республіки Кореї, Малайзії. Високий рівень визнання одержали також 6 університетів з Австралії та 3 – з Канади.

   Найкращим вишем світу вважають Гарвардський університет (або просто Гарвард) – приватний університет в американському місті Кембридж, штат Массачусетс. Це найдавніший з чинних ВНЗ у США, заснований в 1636 р. Носить ім’я англійського місіонера, бакалавра мистецтв Джона Гарварда, який заповів навчальному закладу половину свого майна та бібліотеку.

    Найбільш престижними університетами Великої Британії є Оксфордський та Кембриджський, які розміщені у передмісті Лондона.

   Оксфорд – найстаріший англомовний університет у світі, а також перший університет у Великій Британії, заснований у ХІІ ст. Університет складається з факультетів і 39 коледжів, а також 7 закритих навчальних закладів (гуртожитків), які належать релігійним орденам. У коледжах немає лекцій, усі заняття проводяться індивідуально. В XIII ст. через сутичку між студентами та міським населенням із Оксфорда втекла група студентів і професорів, які незабаром заснували Кембриджський університет.

     Кембридж – це незалежна корпорація з 31 коледжу, яка не одержує від уряду ніякої допомоги і не підлягає жодному нагляду. Університет має власну конституцію і законодавчий орган. Посилає до парламенту двох своїх депутатів. У Кембриджі навчається понад 18 000 студентів, близько 17 % з яких – іноземці. Більше половини студентів віддає перевагу гуманітарним наукам. Кембридж є лідером серед вишів світу за кількістю випускників, що стали нобелівськими лауреатами – 83.

    Париж вважається найбільш комфортним для студентської молоді містом світу. Це було оцінено за п’ятьма ключовими показниками: рейтинги університетів, різноманітність студентського складу, якість життя, активність роботодавців і доступність. Далі йдуть австралійський Мельбурн та британський Лондон.

    У 2016 р. 7 ВНЗ України увійшли до рейтингу Round University Ranking – найкращих 700 вишів світу з 74 країн. Виші оцінювалися за 4 напрямами: викладання, дослідницька робота, інтернаціоналізація та фінансова стабільність. Місця розподілені за п’ятьма лігами: алмазна (1–100), золота (101–200), срібна (201– 300), бронзова (301–400), мідна (401–500) та глобальна (501–700). Серед українських вишів усі потрапили до глобальної ліги: Національний університет імені Тараса Шевченка (560), Харківський національний університет імені Василя Каразіна (593), Сумський національний університет (629),  Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (636), Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (645), Національний університет «Острозька академія», м. Острог, Рівненська обл. (650) та Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського (655).

 Наукова діяльність та технополіси

      Без новітньої системи освіти неможливий розвиток сучасної науки, яка нині стала невід’ємною частиною виробництва. Для успішного впровадження новітніх наукових досягнень у виробництво у високорозвинутих країнах побудовано спеціальні міста – технополіси. Вони являють собою особливу форму інтеграції науки і освіти заради розвитку новітніх видів виробництва.

      Технополіси мають певну функціональну структуру. Формується вона на базі великих наукових закладів, зазвичай університетів, які становлять науково-дослідний сектор. Його діяльність спрямована на створення новітніх наукомістких технологій. До роботи залучаються малі та середні наукомісткі підприємства, а також великі компанії, що співпрацюють з технополісом. Усе це становить виробничо-технологічний сектор. Для підготовки фахової спільноти потрібної кваліфікації створюється освітній сектор – ВНЗ. Для забезпечення нормальних умов життя спеціалістів створено соціальну та культурно­-побутову інфраструктуру – сектор обслуговування. Керує роботою технополісу правління, до складу якого входять керівники усіх секторів, представники місцевої влади, банків, спонсори. Вкрай важливою є підтримка функціонування технополісів з боку держави, пільгове оподаткування, субсидії.

   Одним зі всесвітньовідомих технополісів є Силіконова долина на західному узбережжі США, в штаті Каліфорнія. Тут у 50-х рр. ХХ ст. був створений перший у світі науково-­технологічний парк. Через короткий час на його території вже існувало кілька десятків високотехнологічних фірм. Стимулом для розвитку технопарку стали замовлення держави на розвиток нових видів продукції переважно в області електроніки. Частина прибутків компаній, яка вкладалася у розвиток досліджень, вважалася благочинністю і не обкладалася податком. Сьогодні Силіконова долина – світовий центр електроніки. Після створення Силіконової долини в США почалася справжня «технологічна лихоманка». Технополіси з’явилися у багатьох частинах країни.

    Згодом технополіси досягли Європи: у Великій Британії – Кембридж, Мілтон Кейнс, Силікон Глен; у Франції – Софія-Антиполіс, Мей-лан-Гренобль; у Німеччині – Берлінський, Ізар Веллі; в Італії – Новус Ортус. Технополіси працюють також в Іспанії, Нідерландах, Бельгії.

   Особливо цікавий досвід Японії у реалізації проекту «Технополіс», який передбачав оголошення конкурсу на створення спеціальних міст науки, до яких висувалися певні вимоги. По-­перше, міста мали бути збудовані з урахуванням транспортної доступності: не далі, ніж 30 хвилин їзди від великих міст та у межах одного дня дороги від найбільших міст: Токіо, Нагої, Осаки. По­-друге, площа технополісу мала бути не більш ніж 500 квадратних миль. По-­третє, у місті має бути збалансована сучасна науково­ технічна база зі зручними умовами життя, культурою та місцями відпочинку. Й останнє, технополіс має розташовуватися у мальовничій місцевості й гармонійно вписуватися у місцеві ландшафти. Першим японським технополісом був Цукуба – своєрідне «місто мозку», на північний схід від Токіо. Він є найбільшим центром науки у світі, в якому сконцентровано близько 30 % наукового потенціалу Японії. За японським досвідом було зведено технополіси в інших країнах Азії: Китаї біля Сянгану (Шенжень та Гуандун), Республіці Кореї, Таїланді, Індонезії, Філіппінах, Малайзії. 

Охорона здоров’я

      Стан здоров’я населення є основним багатством будь-якої країни. Він впливає на демографічні процеси, тривалість життя, якість трудових ресурсів. Проблемами стану медицини в різних країнах світу опікується підрозділ ООН Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). Ефективність системи охорони здоров’я в країні визначається трьома ключовими показниками: середня очікувана тривалість життя, державні витрати на охорону здоров’я на 1 особу як відсоток від ВВП, а також вартість медичних послуг у перерахунку на душу населення. За цими ознаками країною з найвищим показником стану охорони здоров’я визнаний Сінгапур, де діють як державна, так і приватна системи фінансування медицини, а середня тривалість життя є однією з найвищих у світі – 82,6 років. Перші позиції у світі за якістю системи охорони здоров’я також посідають переважно розвинуті країни: Японія (лідер у світі за середньою тривалістю життя – 83,1 року), Ізраїль, Іспанія, Італія, Австралія, Республіка Корея, Швейцарія та Швеція. Середня тривалість життя у цих країнах становить 81 – 82 роки, медичні послуги вирізняються високим рівнем технологічності, сучасним обладнанням, високим рівнем кваліфікації медичного персоналу. Все це робить зазначені країни привабливими для так званого медичного туризму.

   Найкращі медичні центри світу працюють в Азії. Лідером серед них є Міжнародна клініка «Бамрунград» (з тайської – турбота про людей) у Бангкоку (Таїланд), яку називають «містом здоров’я». Це найбільша приватна клініка у Південно­-Східній Азії. Щорічно вона приймає близько 1 млн пацієнтів, у тому числі й іноземців зі 190 країн світу. До найкращих клінік світу належать Міжнародний госпіталь «Матильда» (Сянган, Китай), Парквей (Сінгапур), Госпіталь Джона Хопкінса (Балтимор, США), Американський госпіталь (Париж, Франція), Госпіталь Принца Вельського (Сідней, Австралія), Клініка Хірсланден (Цюріх), Медичний центр Святого Луки (Кесон­-Сіті, Філіппіни).

    Найвідоміші медичні установи України розміщуються у Києві. Світової слави зазнав Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова. Нині це один з найбільших кардіологічних центрів світу, у якому було виконано понад 95 тис. операцій на серці. Поза межами країни відомий Національний інститут хірургії і трансплантології імені О.  О. Шалімова, який має унікальний досвід пересадки життєво важливих органів людини: печінки, нирок, підшлункової залози, серця.

      ВООЗ був визначений показник національних витрат на охорону здоров’я, який охоплює як державні, так і приватні витрати протягом року. Цей показник вважається дуже важливим у соціальному розвитку, адже показує ступінь уваги, що її приділяє держава й суспільство здоров’ю громадян. Серед розвинутих країн лідерами за витратами на сферу охорони здоров’я є США (17 %), Нідерланди (13 %), Франція (12 %), Швейцарія та Німеччина (по 11 %). На перші позиції також потрапили й деякі найбідніші країни, що розвиваються: з Океанії – Тувалу, Маршалові острови, Мікронезія; з Африки – Сьєрра-Леоне, Лесото, Руанда. Це пов’язано з міжнародними програмами допомоги цим країнам із забезпечення питною водою, санітарно-­гігієнічними засобами, проведення масової імунізації проти інфекційних хвороб тощо. Україна у цьому рейтингу посідає 59-­те місце серед країн світу. Система охорони здоров’я у нашій державі перебуває в стані тривалого реформування, позитивні результати якого поки що не досягнуто. 

Домашнє завдання:

1. Опрацювати інформацію викладену в блозі та зробити короткий конспект.

2. Пройти тест на сайті join.naurok.ua Код 481396 до 12 травня 2020 року.

9-А, 9-Б - 24.04
Тема:"Туризм як складник національної економіки, його види. Чинники розвитку туризму в регіоні"

Рекреація – це система заходів, пов’язана з використанням вільного часу людей для їхньої оздоровчої, культурної та спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, що розташовані поза їх постійним помешканням.

 Рекреація охоплює всі види відпочинку: на спортивних майданчиках, на лоні природи, у музеї, театрі, під час туристичних подорожей, відвідування національних парків, архітектурних пам’яток тощо.

    Однією з форм рекреації є туризм.

  Туризм – вид послуг, який пов’язаний з тимчасовим виїздом особи з місця її постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною, діловою або іншою метою без здійснення оплачуваної діяльності у місці перебування.

Міжнародний туризм – це подорожі осіб за межі країни постійного проживання. Близько 70 % таких поїздок здійснюється з метою розваг і відпочинку. Для запобігання незаконній міграції міжнародні туристи оформлюють закордонні паспорти та візи, проходять митний, валютний і медичний контроль.

Фізико-географічні чинники розвитку туризму

Види туризму

Туристичний бізнес можна справедливо вважати бізнесом ХХІ ст., тому що він є одним з найбільш динамічних і прибуткових серед усіх галузей світового господарства. Про це свідчать доходи від туризму, що складають 8 % світового експорту і 30 % міжнародної торгівлі послугами та щорічне зростання світових туристичних потоків на 4–5 %. Так, за даними Всесвітньої організації туризму (ВОТ) в 1950 р. кількість туристів у всьому світі складала 25 млн осіб, а обіг туріндустрії — 2,1 млрд дол., а в 2020 р. —  прогнозується до 2000 млрд дол. У світовій експортній категорії туризм займає четверте місце після палива, хімічної продукції та продуктів харчування, а в большості розвинутих країн – перше місце.

В окремих країнах туризм дає чималі прибутки у загальній економічній діяльності, випереджаючи іноді промисловість та сільське господарство. Навіть у США землі, зайняті під рекреаційний комплекс (хоч і в 10 разів менші за площею, ніж сільськогосподарські), дають утричі більший щорічний прибуток. У деяких країнах внесок від туризму у валовий національний дохід складає 15–35 %.

За допомогою learningapps давайте пригадаємо країни світу, які приймають найбільшу кількість туристів.

https://learningapps.org/display?v=pf4kmz7j318

Туристичні райони в Україні

      Основою для розвитку туризму в нашій державі є багаті рекреаційні ресурси:

• ландшафтні (мальовничі краєвиди, лісові масиви, карстові печери, мережа природних національних парків та інших природоохоронних об’єктів)
• кліматичні (сприятливі погодні умови як для літнього, так і для зимового видів відпочинку)
• пляжні (приморські, приозерні, річкові)
• бальнеологічні (мінеральні води усіх основних груп, грязі, озокерит)
• пізнавальні (пам’ятки архітектури та історії, заклади культури)

     В Україні виокремлюють 4 рекреаційно­-туристичних райони, які вирізняються своєрідним природно­-культурним потенціалом для розвитку туризму. З них найбільше усього використовується Причорноморський регіон. Йому майже не поступається за значенням Карпатсько-Подільський регіон. Менше значення мають Полісько-Столичний та Придніпровсько-Донецький регіони.

Об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні

  З метою збереження унікальних природних і культурних об’єктів, які вважаються надбанням усього людства, у 1972 році на 17-­й сесії у Парижі організація ООН ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Світової спадщини, яка набула чинності у 1975 р. Статус об’єкта Світової спадщини надає гарантії його збереження, підвищує престиж, сприяє популяризації і розвитку екологічного туризму.

  В Україні до списку об’єктів Світової спадщини внесено 7 об’єктів, 6 з яких належать до культурних пам’яток і 1 – до природних. 4 об’єкти розташовані повністю на території Україні, а решта частково перебувають на території інших держав.

Об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО у світі

  Нині Конвенцію про охорону Світової спадщини ратифікували 192 країни­учасниці. У 2016 р. у списку Світової спадщини ЮНЕСКО було 1052 об’єкти у 165 країнах світу.

   Щороку Комітет Світової спадщини проводить сесії, на яких надає статус новим об’єктам. Водночас існує «чорний список», до якого вносять на певний термін об’єкти, які перебувають під загрозою руйнування з природних або антропогенних причин. Вже було два випадки (в Омані та Німеччині), коли зі списку Світової спадщини виключали об’єкти через негативний вплив людської діяльності.

   Серед рекреаційно­-туристичних регіонів ЮНЕСКО та Всесвітньої туристичної організації найбільша кількість об’єктів Світової спадщини (47,6%) розміщена в у регіоні Європа і Північна Америка. Лідерами за їх кількістю серед країн у цьому регіоні є Італія (51), Іспанія (45), Франція (42), Німеччина (41), Велика Британія (30) та

США (23). В Арабському світі – Марокко (9), Туніс (8), Єгипет (7), Алжир (7). В Азії і Тихоокеанському регіоні – Китай (50), Індія (35), Росія (26: з них у Європі – 16, в Азії – 10), Іран (21), Японія (20), Австралія (19). В Латинській Америці і Карибах – Мексика (34), Бразилія (20), Перу (12), Аргентина (10), в Африці – Ефіопія (9), Південна Африка (8), Танзанія та Сенегал (по 7).

Домашнє завдання:

1. Зробити короткий конспект з інформації,яка викладена на блозі.

Виконати тест на сайті join.naurok.ua Код 173053 до 01 травня.

9-А, 9-Б - 17.04
Тема:"Світовий ринок товарів і послуг. Основні напрями зовнішньоторгівельних зв'язків"

Світовий ринок - система обміну товарами і послугами, що виникла на основі міжнародного поділу праці й міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Функціонально світовий ринок є полем та результатом докладання праці, капіталу, природних та інших ресурсів. Організаційно цей ринок є сукупністю прямих взаємовигідних договорів (між рівноправними партнерами), спрямованих на задоволення потреб у товарах та послугах, забезпечення необхідними ресурсами та отримання доходу

Основи світового ринку: матеріально-технічні (міжнародний поділ праці); соціально-економічні (економічне відособлення суб'єктів в особливій національно-господарській формі, що обумовлює товарно-грошовий характер зв'язків між ними).

Суб'єктами світового ринку є державні органи різних рівнів (центральні, регіональні, муніципальні), а також підприємства й організації, міжнародні організації (при наданні фінансово-кредитної допомоги та інвестиційних коштів), транснаціональні корпорації та міжнародні об'єднання, окремі особи.

Об'єктами світового ринку є товари й послуги, що обертаються в міжнародній торгівлі, фактори виробництва.

За об'єктною ознакою структури світового ринку зазвичай виділяють наступні сегменти.

Світовий ринок
Ринок товарів і послуг, у т. ч. науково-технічних	Ринок капіталу	Ринок робочої сили	Ринок цінних паперів	Ринок валют

Характерною особливістю сучасної світової торгівлі є широке розповсюдження так званої зустрічної торгівлі, на яку, за деякими оцінками, припадає від 20 до 30% міжнародної торгівлі. До операцій зустрічної торгівлі відносять зовнішньоторговельні операції, при яких покупець фінансує частину своєї закупівлі виручкою від реалізації на зовнішньому ринку конкретного набору товарів або послуг за допомогою продавця. Найбільш поширені в практиці зустрічної торгівлі бартерні операції (безвалютний, але оцінений обмін товарами), зустрічні закупівлі експортерами на частину вартості товарів, що постачаються країні-імпортеру, компенсаційні угоди (погашення фінансового або товарного кредиту виробленими товарами), офсетні операції (включення в матеріал, що експортується, елементів, вироблених у країні-імпортері).

Домашнє завдання:

1. Опрацювати інформацію викладену в блозі та зробити короткий конспект.

2. Виконати 2 тести на сайті join.naurok.ua Коди 493275 та 386216 (21 квітня 2020 року. До 19.00)

9-А, 9-Б - 10.04
Тема:"Торгівля як вид послуг. Форма торгівлі."

   Процес обміну товарами, послугами, цінностями або грошима забезпечують торговельні послуги. Цей вид підприємницької діяльності передбачає купівлю­-продаж товарів та послуг як власного виробництва, так і посередницьку діяльність між виробником та споживачем не лише з безпосередньої реалізації товару, а й у просуванні його на ринку. Торговельні послуги передбачають маркетинг, інжиніринг (експертно­-консультативні послуги), фінансування, технічний супровід товару тощо. Під час торговельних операцій відбувається процес обміну товару на гроші або інший товар (бартер).

    Форми торгівлі

   Торгівля буває внутрішньою і зовнішньою. Внутрішня торгівля реалізує товари всередині країни. Вона охоплює як обіг засобів виробництва, так і предметів особистого споживання. Внутрішня торгівля ведеться у двох формах: гуртовій та роздрібній. Гуртова торгівля полягає в придбанні товару значними партіями з метою його просування від виробника або дилера (особи, яка займається купівлею та продажем товарів) до підприємств роздрібної торгівлі чи безпосередньо споживача. Гуртова торгівля здійснюється за цінами нижчими, ніж у роздрібній. Найвпливовішими гуртовими структурами є великі торговельні фірми, торгові доми, дистриб’юторські фірми тощо. Роздрібна торгівля реалізує товари у невеликій кількості для задоволення потреби у них споживача та отримання прибутку. Вона відбувається у торговельних установах, які розміщуються у зручних для споживача місцях та мають зручний для покупців графік роботи.

 Головні регіони світової торгівлі

      Головний обсяг товарообігу припадає на високорозвинуті країни. Головний її осередок – Європейський Союз. Основними його цілями є:

• по-­перше, створення економічного союзу, що передбачає спільну зовнішню економічну політику, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу та праці;
• по­-друге, створення монетарного союзу з єдиною валютою євро;
• по-третє, створення політичного союзу зі спільною зовнішньою політикою, а також впровадженням спільного громадянства.

   Другим за товарообігом є Східно-азійський регіон. Головними суб’єктами міжнародної торгівлі там є Китай, Японія, Індія, нові індустріальні країни (зокрема Республіка Корея, Сінгапур, Сянган, Тайвань) та нафтодобувні держави Перської затоки. Потужним регіоном світової торгівлі стає Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Країни­-учасниці цієї організації проголосили своєю метою створення внутрішнього ринку, сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку регіону.

   Третє місце за обсягами зовнішньої торгівлі посідає Північна Америка з національними господарствами США, Канади та Мексики, які створили торговельну організацію НАФТА (Північноамериканська угода про вільну торгівлю). Організація має континентальні масштаби. Вона об’єднує лише три, але досить великі за територією, людськими ресурсами та економічним потенціалом країни й має всебічний характер. Метою НАФТА є запровадження ефективного механізму співпраці між країнами-­учасницями, розвиток тристоронньої, регіональної та багатосторонньої економічної співпраці, створення умов для справедливої конкуренції, збільшення доцільності інвестування.

    Також помітним є значення у світовому товарообігу Росії, Австралії, Бразилії та Південної Африки. Роль інших регіонів у світовій торгівлі значно менша. 

Обсяги та структура експорту та імпорту товарів України

        Основною формою зовнішньоекономічних зв’язків України є зовнішня торгівля. Її обсяги та структура товарів через ряд причин суттєво змінилися із часом. Нині в Україні здійснюють зовнішню торгівлю товарами в експорті 14,7 тис. підприємств, в імпорті – 22,3 тис.

 Структура зовнішньої торгівлі товарами та послугами України 

      У 2015 р. загальна вартість українського товарного експорту становила $38,1 млрд, що на 29,3 % менше порівняно з попереднім роком. Імпорт товарів в Україну також суттєво скоротився (на 31,1 %) і становив $37,5 млрд. Проте, за результатами року, торговельний баланс зовнішньої торгівлі був активним: +$0,6 млрд. На формування активного балансу вплинули окремі товарні групи: чорні метали, зернові культури, рослинні олії, руди, шлак і зола, насіння і плоди олійних рослин та деревина і вироби з неї. 

 Структура експорту  товарів із України

   Протягом останніх років основні позиції українського експорту залишились майже незмінними. Український товарний експорт орієнтований переважно на металопродукцію, аграрну продукцію та залізорудну сировину (понад 55 % вартості). У структурі товарного експорту у 2015 р. переважали чорні метали – 21,2 % від загального обсягу експорту, зернові культури – 15,9 %, жири та олії тваринного або рослинного походження – 8,7 %, руди, шлак і зола – 5,8 %, електричні машини – 5,2 %, механічні машини – 5,1 % та насіння і плоди олійних рослин – 3,9 %. У 2015 р. збільшився експорт окремих товарів: бурякового цукру та суден – у 15,8 раза, рафінованої міді – на 78,3 %, свинини – у 2,1 раза, м’яса великої рогатої худоби – на 11,7 %, цигарок – на 10,4 %, виноградних вин – на 8,7 %. Водночас зменшилися поставки нафтопродуктів (на 77,2 %), електроенергії (на 69,2 %), металургійної продукції (чавуну, феросплавів, прокату та труб з чорних металів), телевізорів, мінеральних азотних добрив, лікарських засобів, зерна (кукурудзи, ячменю, пшениці), продукції харчової промисловості (хлібобулочних, борошняних та кондитерських виробів, молочних продуктів, соняшникової олії.

 Структура імпорту  товарів в Україну

      У структурі імпорту товарів в Україну значна частка традиційно припадає на паливні ресурси (29 %), машини та обладнання (21 %), а також продукцію хімічної промисловості (9,2 %). У 2015 р. спостерігалося збільшення імпорту окремих товарів: мінеральних добрив з умістом двох чи трьох поживних елементів (на 25,6 %), азотних мінеральних (на 21,2 %), марганцевих руд та їх концентратів (на 16,1 %), зернозбиральних комбайнів (на 11,6 %), коксу (на 10,1 %). Разом з тим, зменшилися поставки енергоносіїв (газу природного, кам’яного вугілля, нафти та нафтопродуктів), машин (легкових та вантажних автомобілів, машин для обробки ґрунту, тракторів, телевізорів), лікарських засобів, шин для автобусів та вантажних автомобілів, бавовняних тканин, тютюнових виробів, риби (свіжої, охолодженої та мороженої), кукурудзи. 

  Найактивніше в Україні здійснюють експортно­-імпортні операції підприємства Києва, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Запорізької, Одеської, Львівської, Харківської та Полтавської областей. 

         Основні країни-партнери у зовнішній торгівлі товарами України

      Зовнішньоторговельні операції з товарами у 2015 р. Україна здійснювала з партнерами із 217 країн та територій світу. Експортували товари до 191 країни світу, імпортували – із 201 країни. Основним торговельним партнером України у 2015 р. був Євросоюз, частка якого в українському експорті становила 34,1 %, імпорті – 40,9 %. Частка країн ЄС порівняно з 2013 р. зросла відповідно в 1,3 та 1,2 раза. Основними торговельними партнерами України серед країн ЄС є Німеччина (6,72 % обігу товарів та послуг), Польща (5,05 %) та Італія (3,47 %). Найсуттєвіші експортні поставки серед країн ЄС здійснювались до Італії (чорні метали, зернові культури, жири та олії) та Польщі (чорні метали, машини, руди, шлак і зола) – по 5,2 % від загального обсягу експорту, Німеччини –3,5 % (машини, одяг, тканини), Іспанії – 2,7 % (зернові культури, жири та олії, залишки і відходи харчової промисловості).

 Основні торговельні країни- партнери України

(за вартістю експорту)

    Найбільші імпортні надходження серед країн ЄС здійснювались з Німеччини – 10,6 % від загального обсягу імпорту (паливо, нафта та нафтопродукти, машини, транспортні засоби), Польщі – 6,2 % (паливо, нафта та нафтопродукти, машини, пластмаси, полімерні матеріали), Угорщини – 4,3 % (паливо, нафта та нафтопродукти, машини, пластмаси, полімерні матеріали) та Італії – 2,6 % (машини, пластмаси, полімерні матеріали, фармацевтична продукція).

   Друге місце у зовнішньоторговельному обігу України посідає Росія, до якої відправлено 12,7 % від загального обсягу експорту товарів: машини, чорні метали, продукти неорганічної хімії. З Російської Федерації з імпортом надходять мінеральні палива, нафта і продукти її перегонки, механічні машини, добрива (20,0 % українського імпорту).

    Третє місце у зовнішньоторговельному обігу України належить Китаю, який одержує руди металів, шлак і золу, зернові культури, жири та олії (6,3 % вартості експорту). З Китаю імпортуються електричні та механічні машини, пластмаси, полімерні матеріали. Частка країни в українському імпорті становить 10,1 %. Помітне місце в експорті України посідають Туреччина (7,3 %: чорні метали, насіння і плоди олійних рослин, добрива), Єгипет (5,5 %: чорні метали, зернові культури, жири та олії) та Індія (3,8 %: жири та олії, машини, чорні метали). 

    В імпорті України важливе місце посідають Білорусь (6,5 %: паливо), нафта і продукти її перегонки, добрива, транспортні засоби) та США (3,9 %: паливо, нафта і нафтопродукти, машини, транспортні засоби).

Основні торговельні країни- партнери України (за вартістю імпорту)

         Обсяги та структура експорту та імпорту послуг України

      Зовнішньоторговельні операції з послугами у 2015 р. Україна здійснювала з партнерами із 220 країн та територій, які розташовані в усіх регіонах світу. Надають послуги іноземним партнерам 6,4 тис. українських установ, а одержують послуги від інших країн 4,9 тис. установ.

         Експорт послуг у 2015 р. становив $9,7 млрд США, і зменшився на 15,5 % проти обсягу 2014 р., імпорт послуг – $5,5 млрд, і зменшився на 13,3 %. Активний баланс зовнішньої торгівлі послугами становив $4,2 млрд (у 2013 р. також був активним – $6,7 млрд). На формування позитивного сальдо вплинули в основному обсяги транспортних послуг (трубопровідні, морські, залізничні, авіаційні перевезення), у сфері телекомунікації, комп’ютерних та інформаційних послуг, з переробки матеріальних ресурсів. У структурі імпорту послуг переважають транспортні послуги (20,9 %), державні та урядові послуги (19,1 %), послуги, пов’язані з фінансовою діяльністю (15,8 %), ділові (13 %), туристичні послуги (10,8 %), послуги у сфері телекомунікації, комп’ютерні та інформаційні послуги (9,9 %). 

 Графіки обсягів зовнішньоекономічних зв’язків України, млн $ (2000 – 2015 рр.)

        Основні країни-партнери України у наданні послуг

    Основним партнером України у сфері послуг є Європейський Союз: його частка в експорті послуг становить 30,1 %, в імпорті – 49,8 %.

    Серед країн ЄС найбільше послуг від України одержують Велика Британія (5,7 % від загального обсягу експорту послуг: послуги транспорту, комп’ютерні, професійні та консалтингові, послуги дослідження та розробки), Німеччина (4,6 %: послуги для переробки товарів з метою реалізації за кордоном, повітряного та автомобільного транспорту, комп’ютерні, професійні та консалтингові послуги) та Кіпр (2,6 %: послуги залізничного та морського транспорту, пов’язані з фінансовою діяльністю, послуги для переробки товарів з метою реалізації за кордоном, професійні та консалтингові).

 Основні країни-партнери  України з надання послуг  (за вартістю їх експорту)

    Найвагоміші обсяги послуг серед країн ЄС одержувалися Україною від Великої Британії (13 % від загального обсягу імпорту послуг: фінансові, роялті та інші послуги, пов’язані з використанням інтелектуальної власності, повітряного транспорту), Німеччини (9,7 %: послуги повітряного транспорту, державні та урядові, професійні та консалтингові, комп’ютерні, послуги зі страхування), Кіпру (5,2 %: послуги, пов’язані з фінансовою діяльністю, з подорожами, послуги морського транспорту, роялті та інші послуги, пов’язані з використанням інтелектуальної власності) та Нідерландів (2,5 %: послуги, пов’язані з фінансовою діяльністю, професійні та консалтингові, повітряного транспорту, роялті та інші послуги, пов’язані з використанням інтелектуальної власності).

    Серед інших країн значна частка українського експорту та імпорту послуг припадає на Росію: відповідно 31,2 % та 11,8 %. Україна надає Росії послуги трубопровідного транспорту, телекомунікаційні, залізничного транспорту, наукові та технічні, повітряного транспорту. Натомість наша держава одержує від Росії телекомунікаційні послуги, залізничного транспорту, послуги з обробки та усунення забруднення навколишнього середовища, пов’язані з фінансовою діяльністю.

      На Швейцарію припадає 7,9 % експорту та 4,2 % імпорту послуг України. Країна одержує від нашої держави послуги для переробки товарів з метою реалізації за кордоном, інші допоміжні та додаткові транспортні послуги, зокрема морського транспорту, комп’ютерні, професійні та консалтингові послуги. Україна від Швейцарії одержує роялті та інші послуги, пов’язані з використанням інтелектуальної власності, професійні та консалтингові, телекомунікаційні, державні та урядові, пов’язані з фінансовою діяльністю, послуги морського транспорту.

     Значна роль в українському експорті та імпорті послуг належить США: відповідно 6,8 % та 8,8 %. Україна надає США комп’ютерні послуги, повітряного транспорту, інформаційні, професійні та консалтингові послуги, пов’язані з фінансовою діяльністю. Одержує державні та урядові послуги, пов’язані з фінансовою діяльністю, професійні та консалтингові послуги.

     Серед країн, що надають достатню кількість послуг Україні, вирізняються також Туреччина (3,5 % від загального обсягу експорту послуг: послуги, пов’язані з подорожами, повітряного, морського транспорту) та Китай (2,3 %: послуги, пов’язані з фінансовою діяльністю, наукові та технічні, морського транспорту).

Основні країни-партнери  України з надання послуг  (за вартістю їх імпорту)

       Найсуттєвіше збільшення експорту спостерігалося у обсягах наданих послуг Туркменістану (за рахунок зростання послуг з будівництва) та Туреччині (послуг повітряного транспорту). Одночасно зменшилися обсяги експорту послуг Росії (за рахунок скорочення обсягів наукових та технічних послуг, залізничного транспорту, послуг з ремонту та технічного обслуговування), Німеччині (комп’ютерних послуг, повітряного транспорту) та Кіпру (комп’ютерних послуг, транспортних, пов’язаних з фінансовою діяльністю, професійних та консалтингових).

Домашнє завдання:

1. Опрацювати інформацію викладену в блозі та зробити короткий конспект.

2. Підготуватися до самостійної роботи з теми "Торгівля".

П'ятниця. 03.04. Тема: "Транспорт, його роль у національній економіці. Транспорт України. Транспорт світу"

Транспорт є галуззю, яка знаходиться на стику виробничої сфери і сфери послуг. Він не створює ніяких матеріальних цінностей, а забезпечує перевезення вантажів і людей, розвиваючи зв'язки між підприємствами, галузями, регіонами. Його ще називають "кровоносною системою економіки", бо він є необхідною умовою функціонування господарства.

Транспорт поділяється на вантажний і пасажирський, залежно від того, які об'єкти ним перевозяться. 

Завдання транспортної системи — забезпечення стій­ких зв’язків між окремими галузями й районами країни, своєчасне й повне задоволення потреб госпо­дарства й населення у перевезеннях.

Транспортна система — це сукупність усіх видів тран­спорту, пов’язаних між собою з метою задоволення потреб населення і держави в перевезеннях пасажи­рів і вантажів. Вона містить у собі транспортні пунк­ти (станції, пристані, аеропорти), транспортні вузли й транспортні магістралі.

Транспортний вузол — це населений пункт, у якому схо­дяться кілька видів транспорту і здійснюється обмін вантажами між ними.

(знайти на карті найбільші транспортні вузли України).

Вантажообіг — показник обсягу роботи транспорту з перевезення вантажів, що обчислюється як добуток кількості перевезених вантажів (т) на відстань певно­го перевезення (км).

Пасажирооборот — показник обсягу пасажирських пе­ревезень транспорту, обчислюваний як добуток кіль­кості пасажирів на відстань перевезення.

Залізничний транспорт України

Водний транспорт

                    Автомобільний транспорт 

Транспорт світу.

1. Опрацювати параграфи 34,35,36 та виписати основні поняття в зошит.

2. Виконати 2 тести на сайті join.naurok.ua Коди 112818 та 984550 (06 квітня 2020 року. До 16.00)

Тема: "Харчова промисловість світу та України."

Галузева структура та фактори розміщення.

Борошомельно круп'яна промисловість України

Цукрова промисловість України.

Олійно-жирова промисловість України.

Молочна промисловість України

Макаронна промисловість Кондитерська промисловість

М'ясна промисловість  України.

Рибна промисловість України.

Виробництво мінеральної води.

Проблеми та перспективи розвитку харчової промисловості

Дослідження.

Тема: Традиційні продукти харчування в України та країнах-сусідах.

Мета: навчатися розпізнавати традиційні продукти харчування в Україні та країнах-сусідах; формувати загальнокультурну компетентність.

Обладнання: етикетки й упаковки продуктів харчування.

Хід дослідження

Кожна країна світу має особливі умови для розвитку різних галузей харчової промисловості, що обумовлює відмінності традицій харчування та багатство національних кухонь. Водночас вплив глобалізації на всі сфери господарської діяльності сприяє формування потужних ТНК, що  спеціалізуються на виробництві продуктів харчування, виробляють та поширюють свою продукцію в багатьох країнах.

Завдання 1. Установіть відповідність між стовпцями:

А) кава;                                          1) Японія;

Б) плов;                                           2) Грузія;

В) гамбургер;                                 3) Італія;

Г) борщ, вареники,голубці;           4) Узбекистан;

Д) карпаччо, піца;                          5) Швейцарія;

Є) фондю;                                        6) США;

Ж) шашлик;                                     7) Україна;

З) суші.                                             8) Індія.

Кожна країна має своє унікальне географічне положення на нашій планеті та своєрідну природу. Вони значною мірою визначають її історію, впливають на формування звичаїв і традицій. Їхньою невід’ємною складовою є харчові продукти, рецептура та технологія приготування яких зберігаються впродовж багатьох десятиліть. Із часом вони стають своєрідною «візитною карткою» певної місцевості й навіть цілої країни.

Так, усім відома італійська національна страва — піца. Улюбленою їжею іспанців вважається хамон.

Окремі традиційні харчові продукти визнаються унікальними об’єктами інтелектуальної власності, виготовлення яких пов’язано з конкретною місцевістю (наприклад король сирів — пармезан) (мал.1).

Мал. 1. Сир пармезан багатий на вітаміни й мінеральні речовини, добре засвоюється організмом та є джерелом білка. свою назву (парміджано-ре-джано) він отримав за двома основними провінціями, де його виробляють: Парми і Реджо-нель-Емілії.

Завдання 2. Розпізнайте особливості національної кухні народів світу. Вставте  пропущені слова: 

1.     Характерна риса німецької національної кухні різномаїття…………, які наявні в  найширшому асортименті.

2.     Більшість населення Індії в загалі не їсть ……....

3.     Національний китайський напій………………….

4.     Основу харчування корейців становить …………

5.     Основний харчовий продукт у Мексиці - …………

6.     Одним із продуктів харчування народів Данії,Норвегії, Швеції є …………

7.     Основу монгольської кухні становить ………………………. рідше……………

8.     Єгиптяни та інші північно-африканські народи надають перевагу перед іншими продуктами харчування……………

9.     Важливими продуктами в сучасній національній грецької кухні є ……………….

10.            Серед основних турецьких страв………

11.            Французькі кулінари винайшли …….. та довели їх до досконалості.

12.            Американці найбільше полюбляють ……………

Для відповіді можна використовувати слова:  чай, кукурудза, соуси, м'ясо, рис, баранина, сосиски, риба та інші море продукти, яловичина та птиця, оливки, йогурт, сарма, долма, гамбурги.

У процесі глобалізації світової економіки дедалі більший сектор світового ринку стає підконтрольним ТНК (мал. 2). Вони є дуже потужними виробниками харчових продуктів, які контролюють окремі сегменти світового ринку продовольства. Найбільшими компаніями є:

■ «Бунге» із США (виробництво рослинної олії, маргарину, майонезу та цукру);

■ «ЗнБев» з Бельгії (виробництво пива);

■ «Кока-Кола» із США (виробництво сокових концентратів, сиропів і безалкогольних напоїв);

■ «Крафт Фудс» із США (виробництво виробів із шоколаду, кави, солоних снеків і печива);

■ «Нестле» зі Швейцарії (виробництво розчинної кави, мінеральної води, морозива, бульйонів, молочних продуктів, кондитерських виробів, дитячого харчування);

■ «САБМіллер» з Великої Британії (виробництво пива);

■ «Юнілевер» з Великої Британії (виробництво морозива, сирів і чаю).

Рисунок 2

Завдання 3. Користуючись інтернет-сайтами ТНК, що зазначені в таблиці, дізнайтеся, виробництва яких з них представлені в Україні. Яку продукцію вони виробляють і де розташовані?

Таблиця 1

ТНК світу з виробництва харчових продуктів

Завдання 4.  Дослідити, які продукти харчування імпортного виробництва вживають жителі Вашого регіону. Зберіть етикетки та упаковки від таких товарів. Ознайомте своїх однокласників із результатами дослідження.

Література.

1.     Думанська Г.В. Практичні роботи з географії. 9 клас/ - Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2017.-52с.

2.     Довгань Г. Д. Географія. 9 клас. Україна і світове господарство. – Х.: Вид. група «Основа», 2017. – 120 с. – (Серія «Мій конспект»).

3.     https://mozok.click/229-virobnictvo-harchovih-produktv-u-svt.html.

4.     https://mozok.click/2047-virobnictvo-produktv-harchuvannya-u-svt.html.

5.     http://storinka.click/175-virobnictvo-produktv-harchuvannya-u-svt.html.

1. Параграфи 32, 33, виконати тести на сайті join.naurok.ua Код 992163 (до 17 березня).
2. Дослідження в зошиті "Традиційні продукти харчування в  Україні та країнах-сусідах" (фото виконаної роботи  на електронну пошту tkachenkoyana77@gmail.com)